Участь України у Венеційській (цього року — 52-й) бієннале набула, нарешті, конкретних обрисів. Минулого тижня в приміщенні «Пінчук-Арт- центру» («PinchukArtCentre») були оголошені учасники та концепція проекту.
Власне, саме ця структура і є організатором, а президент Центру Пітер Дорошенко — комісаром українського павільйону. Сам проект має назву «Поема про внутрішнє море» і певним чином відштовхується від назви фільму «Поема про море», знятого за сценарієм Олександра Довженка. Як запевняють організатори, метою проекту є демонстрація спільного бачення авторів та їхнє прагнення досліджувати нові ролі художників у суспільстві; виставка також дасть можливість поглянути на Україну як зсередини, через роботи вітчизняних художників, так і зовні — завдяки творам іноземних митців.
Власне, саме цей свого роду подвійний ракурс здається найважливішим. Адже серед учасників митці як українські (чи українського походження) — Борис Михайлов, Сергій Братков, Олександр Гнилицький, Леся Заєць, так і закордонні — Юрген Теллер (Німеччина — Велика Британія), Марк Тічнер і Сем Тейлор-Вуд (обидва — Велика Британія), американець Карлос Ролон (артистичне псевдо — Dzine). Вибір української частини здається цілком вмотивованим. Так Олександр Гнилицький свої роботи будує на досить ефектних візуальних жестах, що важливо саме для Бієннале, де, перш за все, необхідно привернути до себе увагу, вдавшись навіть до певного атракціону. Гнилицький покаже розширену версію відеоінсталяції «Кімната», створеної свого часу у співавторстві в рамках «Інституції нестабільних думок». Робота являє собою кімнату, де завдяки проекції на стіни постійно змінюються деталі інтер'єру, з'являються і зникають предмети, вікна, у яких в свою чергу миготять різні пейзажі тощо. Що ж до Браткова, то він став відомим завдяки провокаційним фотороботам, де торкався найрізноманітніших тем — від соціальних до міжстаттевих. До Бієннале він готує нову серію, що знімає у промислових зонах.
Але найбільша вдача проекту — безумовно, залучення Бориса Михайлова в якості саме українського автора. Цей фотохудожник, що народився і значну частину свого життя прожив у Харкові, а зараз мешкає в Берліні, не потребує зайвих рекомендацій у світі сучасного мистецтва. Його на перший погляд простим світлинам, що фіксують непоказне, повсякденне життя, притаманна якість майже метафізичного одкровення; зафіксована на них буденна дійсність раптом постає самодостатньою, мов інша, далека цивілізація. На такому потужному тлі важко виглядати достойно; а втім, і закордонні учасники, судячи з тих їхніх робіт, що вже експонуються в залах Центру, здатні вдало й професійно прилучитися до проекту.
Український павільйон розміститься на двох поверхах палацу Пападополі в історичному центрі Венеції. В рамках проекту буде задіяний також зовнішній простір — до набережної Гранд-каналу пришвартують човен, а у садку виставлять скульптуру.
Пам'ятаючи про гіркий досвід минулих спроб нашої участі в Бієннале, наперед загадувати не хочеться. Але вперше за останні роки з'являється обережна надія, що Україна цього літа у Венеції не осоромиться і не виглядатиме провінційно.
