Азбука цивілізованого бізнесу полягає в грамотному способі вкладення грошей. І якою б важкою і нестабільною економічна ситуація не була, не треба забувати про один з основних законів людської природи: хліба й видовищ! З хлібом нібито все ясно — їсти потрібно щодня. А от що стосується видовищ, то в них інвестувати кошти у нас особливо не поспішають. Йдеться не про розважальні заклади для вузького прошарку заможних, а саме про доступні масовій публіці центри дозвілля, серед яких, безумовно, лідирують кінотеатри.
Ну, що в нас із кінотеатрами коїться, навіть не варто вже вкотре розповідати. Тут, певна річ, позначилися наші специфічні особливості: розпад союзної системи кінопрокату, криза кіновиробництва, різке зубожіння народу і нарешті як результат — занепадаючі спорожнілі кінотеатри. Але, між іншим, щось подібне (щоправда, не в таких гіпертрофованих формах) світ уже пережив, ще в 70-х роках, коли публіка відвернулася від кінозалів, вважаючи за краще дивитися фільми по телевізору в комфортних домашніх умовах. І тоді була запропонована принципово нова система технічного забезпечення кінотеатрів, коли на зміну невибагливому квадратному екрану, жорстким кріслам і тьмяному звуку прийшли приголомшливі кіно- і звукові ефекти. Публіка буквально поринула, але вже не просто в кінотеатри, а в мультиплекси, що стали будуватися по всьому світу, де, крім власне кінозалів, пропонується цілий набір супутніх розваг.
У нас же все, як завжди, розвивалось за іншим сценарієм. Переоснащення кінотеатрів дуже дороге. В держави на це коштів не було, а приватний капітал не вірив у розвиток кіно взагалі та кіномережі зокрема. Кінотеатри, по суті, припинили показувати кіно, перетворившись на салони меблів, автомагазини тощо. «Коли нас лаяли за орендарів, які заполонили кінотеатри, — розповідає сьогодні начальник Головного управління культури Олександр Биструшкін, — ми не переставали доводити, що все-таки повернемо Києву кіно. Треба просто пережити цей етап, зберегти будівлі, щоб елементарно труби не прорвало. Ось тепер треба сміливіше піти на приватизацію (без права перепрофілювання), на залучення інвесторів, щоб вони вкладали кошти в те, що ми зберегли в комунальній власності міста. І приклад «України» — найсучаснішого і найбільш комфортного кінокомплексу не тільки у столиці, а, напевно, і в Україні — чудове підтвердження того, що відродження кінотеатрів аж ніяк не утопія. Сподіваюся, що незабаром буде відреставровано «Київ», а потім і «Зоряний», «Флоренцію», «Лейпциг»...
Оновлена «Україна» справді справляє враження: сучасний стильний дизайн, гардероби, кафе, що планує працювати цілодобово, і головне — якість видовища з приголомшливим ефектом присутності. «Коли фірма «Кіносвіт», що взяла «Україну» в десятирічну оренду, приступила до реконструкції, — розповідає начальник столичного управління кінофікації Олег Фіалко, — думали, що вдасться обмежитися порівняно невеликими переробками: встановити апаратуру, зробити косметичний ремонт, і все. Але нова акустична система Dolby Digital EX — новітня версія відтворення зображення і передачі звуку — вимагає й належних умов. Довелося міняти обшивку стін, підлогу тощо, бо інакше не досягався потрібний ефект. Досить сказати, що фахівці- акустики визвучували кожне крісло окремо. Для цього довелося зменшити кількість місць, але якість від цього не постраждала. Для цього потрiбно було чимало часу і величезні кошти, зате який результат...»
В «Україні», як і раніше, два зали, дуже комфортні, на 456 і 148 глядацьких місць. Ціна квитків — від 25 до 40 гривень. І за це — хороше кіно, яке і в нас може бути вельми прибутковою справою.
