За 2011—2012 роки Україна поліпшила на 16 позицій свій результат у рейтингу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, піднявшись на 76 місце серед 144 країн світу. Водночас наша країна зробила, за оцінкою експертів, справжній прорив в індексі легкості ведення бізнесу Всесвітнього банку, піднявшись одразу на 16 позицій. Проте в рейтингу конкурентоспроможності країн світу, що його складає Центр світової конкурентоспроможності при Міжнародному інституті розвитку менеджменту (Швейцарія), Україна упродовж останніх чотирьох років регулярно перебувала в останній трійці і лише за підсумками нещодавно озвученого дослідження піднялася на 49 місце з 59. Не викликають захоплення й оцінки нашої країни в індексі економічної свободи, що характеризує положення в 177 країнах. За останні шість років Україна втратила в ньому 28 позицій і опинилася на 161-му місці. Як у всьому цьому розібратися?
Наприкінці минулого тижня Фонд «Ефективне управління» презентував свій новий аналітичний продукт — збірник «Україна у світі: огляд міжнародних індексів». Автори видання наголошують, що більшість індексів мають публічний характер, що робить їх досить привабливим інструментом для аналізу й ухвалення управлінських рішень, зокрема державних.
Тим часом директор Фонду Наталія Ізосимова в розмові з «Днем» воліла не акцентувати уваги на впливові індексів на рішення українського керівництва. «Будь-які індекси — це інформаційні засоби. Вони зазвичай не містять ні рекомендацій, ні прямих висновків. І уряди, спираючись на дані відповідних досліджень, в результаті яких з’являються індекси, можуть ухвалювати сфокусовані рішення щодо пріоритетів розвитку певної сфери життєдіяльності країни. Отже, давати підказки урядові не наша мета — це основне призначення самих індексів. Як збільшувати переваги й усувати проблемні зони — це вже питання рішень, що їх приймають уряди різних країн». «Професійний уряд ці індекси бачить, вивчає, аналізує і робить на їх підставі певні висновки. Тому наше завдання не в тому, аби підказувати урядові, а в тому, аби обговорити з громадянським суспільством, як правильно читати індекси і використовувати їх, ухвалювати на основі інформації, що міститься в них, ефективні рішення, — завершила розмову з «Днем» Ізосимова.
Про зміни вів мову й голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський. «Людство, — за його словами, дещо відійшло від питань виживання, і тепер нас більше цікавить не лише робота, і не стільки робота, скільки життя, рівень життя, який цією роботою забезпечується». Експерт дає характеристику використовуваним у світі групам індексів. Одні, як він вважає, вимірюють ризик дефолта емітента і тому створюють основу для ухвалення певних рішень. Друга група оцінює окремі сфери економіки та показує якісь якісні моменти. При цьому Бураковський висловлює сумнів із приводу можливості оцінити, наприклад, конкурентоспроможність українських регіонів і зауважує, що такий підхід логічний не для такої унітарної країни, як Україна, а більше підходить для суб’єктів федерацій. Третя група індексів, за класифікацією Бураковського, має соціальне або суспільне значення. Наприклад, індекси сприйняття корупції або економічної свободи. Вони теж впливають на поведінку урядів, але використовуються, в основному, громадянським суспільством. На думку експерта, ці індекси «громадянське суспільство сприймає як сигнал до проведення реформ, а уряд — як подразнювач».
Дещо несподіване і нестандартне ставлення до використовуваної у світі системи рейтингів та індексів продемонстрував український економіст і громадський діяч зі світовим ім’ям Богдан Гаврилишин. «Мене більше хвилює якість життя, ніж індекси, наприклад, конкурентоспроможності. Тому що немає прямого зв’язку між конкурентоспроможністю і якістю життя. Індекси не вивчають різниці в якості життя між багатими та бідними. Так, в Америці існує найбільша різниця між бідними та багатими. У той же час саме ця країна є одним із лідерів у сфері конкурентоспроможності у світі. Те ж саме можна сказати і про комуністичний Китай». До речі, інтерв’ю з паном Гаврилишиним читайте в одному з наступних номерів «Дня».
