Як зазначив режисер, це вже сьомий його візит до нашої країни. Вперше він приїхав на київський фестиваль «Молодість» в якості голови журі ще у 1999 році. Потім були робочі поїздки, адже в 2007 р. пан Стерлінг завершив фільм «Душка», зйомки якого проходили частково в Україні та в якому знялися багато українських акторів, а головну роль зіграв киянин Сергій Маковецький.
Привід для останнього візиту — святковий, бо відтепер в Україні є іменний кінозал Йоса Стеллінга — він з’явився в Миколаєві, в одному з кінотеатрів мережі «Мультиплекс». 30 січня режисер відкрив повну ретроспективу своїх фільмів у столичному кінотеатрі «Блокбастер», а вже наступного дня приїхав до Миколаєва з аналогічною добіркою своїх фільмів, котра йтиме в «його» залі.
Йос Стеллінг народився 16 липня 1945 року в Утрехті. Одержав художню освіту, спеціалізувався у живописі та графіці. Поставив свій перший художній фільм «Марікен із Нюмегена» у 1974 році з використанням лише непрофесіоналів, з якими він працював у вихідні та святкові дні. Стрічка була прийнята у конкурсну програму Канського фестивалю та справила велике враження на глядачів своїм візуальним рядом. Стеллінг повторив цю формулу у «Схожому на інших» («Елкерлік», 1975); через два роки з’явилася одна з його найвідоміших робіт «Рембрандт, рік 1669» (1977), відзначена призами на декількох кінофестивалях. «Удавальники» (1981), що демонструвалися у конкурсній програмі Московського міжнародного кінофестивалю, є доволі цікавим поглядом на субкультуру, стиль і звичаї 60-х. Дві наступні стрічки — «Ілюзіоніст» (1983) і «Стрілочник» (1986) — отримали міжнародне визнання, особливо в Італії, де критики назвали Стеллінга провідним європейським режисером. Останній, поряд із створеним в 1995 році «Летючим голландцем», світова критика включила в сотню найкращих кінокартин ХХ століття.
У середині 90-х німецький продюсер Регіна Циглер здійснила кінопроект «Еротичні історії». Перша з короткометражок Стеллінга, «Зала очікування» (1996) сподобалася настільки, що режисер отримав замовлення на другу, а потім і на третю роботу для цього циклу. Так у 2000-му з’явилася «Бензозаправка», а в 2003-му — «Галерея», утворивши своєрідний міні-цикл еротичних кіноновел. У проміжку між ними був знятий ще один повнометражний фільм — психологічна драма «Ані потягів, ані літаків» (1999).
Між іншим, варто зазначити, що Стеллінг є в прямому сенсі незалежним режисером, не тільки художньо, а й фінансово — у 1978 році він став власником кінотеатру (зараз має вже два кінотеатри) і кафе в Утрехті, які досі приносять необхідні для зйомок кошти.
«Стрілочник», «Ілюзіоніст», «Летючий голландець» у 90-х стали для українського глядача частиною кінематографічної свідомості; ми прийняли й полюбили ці фільми, може, навіть більше, ніж будь-де. З іншого боку, в Нідерландах Стеллінга вважають одним із батьків тамтешнього кінематографічного буму. Він заснував у 1981 році нині знаменитий Всеголландський кінофестиваль у своєму рідному Утрехті, й він показав світу, що голландське кіно реальне. Що ж до фільмів Стеллінга, то в їхній візуальній насиченості відчувається вплив великого голландського живопису; якщо додати похмурий, але гострий гумор, схильність до метафор, небагатослівність, дивакуватих, не від світу цього героїв, то матимемо той неповторний авторський стиль, який досі приваблює численних шанувальників (інтерв’ю з Йосом Стеллінгом читайте у найближчих № «Дня»).
