Сьогодні Книжковій палаті України ім. Івана Федорова виповнюється 90 років. Це — єдина установа, яка, починаючи з 1917 року, здійснює державну бібліографічну реєстрацію та каталогізацію всіх видань, надрукованих в Україні. Так, нині головне сховище країни нараховує 13 мільйонів і майже 400 тисяч одиниць! «Наш унікальний фонд вміщує також видання спеціального зберігання 1917—1919 рр., вилучених із обігу з ідеологічних міркувань, — розповідає директор Микола Сенченко. — Досліджуючи документи цього періоду, ми підготували до друку науково-допоміжний ретроспективний бібліографічний покажчик «Спецфонд Книжкової палати України (1917—1921 рр.)».
Фактично, своєму створенню установа зобов’язана голові Директорії Володимиру Винниченку, який 24 січня 1919 року затвердив ухвалений Радою Народних Міністрів закон. Аргументуючи необхідність її появи, міністр народної освіти Іван Огієнко писав: «За яку працю не візьмемся чи наукову, чи суто практичну, перш за все треба зазнайомиться зі всім тим, що зроблено до цього часу щодо інтересуючого нас питання. Тут виникає значіння бібліографії, як покажчика шляху, на якому треба шукати всі необхідні обгрунтування, звідси стародавне значення бібліографії, як ключа до всіх наук...».
Зараз Книжкова палата є національним агентством Міжнародної стандартної нумерації книг (ISBN) в Україні. На сьогодні вона готує та видає бібліографічні покажчики, довідники, каталоги, журнали, зокрема: «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей», «Нові видання України»... Крім того, засновано серію «Етноси України», яка вже нараховує сім науково-допоміжних покажчиків. Тепер, вперше за всю свою історію, країна має систему Універсальної десяткової класифікації (УДК) українською мовою, що також дає можливість співпрацювати з фахівцями з багатьох держав світу.
P.S. Оскільки Книжкова палата України носить ім’я Івана Федорова, то «День» принагідно повідомляє, що нещодавно у видавництві «Національного університету «Острозька академія» вийшла друком книга Ігоря Мицька «Іван Федоров: життя в еміграції». У ній автор аналізує виявлені в останні роки документи та матеріали про видатного діяча української культури. Зокрема, наводяться нові аргументи, що підтверджують гіпотезу про навчання першодрукаря у Краківському університеті.
