Задум: це екзистенція, яку спостерігає юрба. Втілення: в кімнаті проходить акт приватного стриптизу, учасники якого — пан Онух із невідомою «профі». Дійство передається по моніторах у залу, наповнену гостями.
Урок перший. Зі світлом та звуком було настільки погано, що присутні майже нічого не зрозуміли. Мов у борошняній коморі іноді спалахувало мляве світло, коливаючи сиру задуху староакадемічного корпусу «Києво-Могилянської академії», та щось бубнів гучномовець, бо майже не було чути слів аудіозапису проникливого монологу головного героя. Технічна недосконалість, хоч би й не планована, є передбачуваною складовою багатьох київських концептуальних акцій, які мусять додумуватись публікою.
Урок другий. «Заманили й не дали» — так, дещо образившись, прокоментували деякі арт-критики подію, про яку прочитали в прес-релізі: «...Той, хто побачить «Урок мертвої мови», зрозуміє та переживе з багатозначного смислового наповнення мистецької акції рівно стільки, скільки дозволять йому межі його власного світосприйняття та інтуїтивна чутливість до метафізики щоденного життя».
Певно, сучасний глядач таки повинен мати гарну філософсько-лінгвістичну підготовку, аби відчувати смак до випробувань сучасним мистецтвом, «жвава мова» коментарів якого аж надто контрастує з мертвою мовою естетичних втілень.
