— Як ви вважаєте, нинішня критика уряду в багатьох ЗМІ — це інформаційна війна (як стверджується, наприклад, у нещодавній заяві Українського народного руху) чи полiтичний плюралізм?
Георгій ПОЧЕПЦОВ, професор, завідувач кафедри міжнародних комунікацій і зв’язків iз громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Ми звично сприймаємо будь-яку критику як інформаційну війну, але той, хто так говорить, сам є учасником інформаційної війни, оскільки в такий спосіб нейтралізує дану критику, роблячи акцент не на аргументах, а на опоненті. В суспільстві мають бути альтернативні точки зору. Якщо вони є — природно, що їх висловлюють. Просто на сьогодні уряд має невелику базу для політичної підтримки: за нього — багатоголосі та нечисленні партії. Але це не провина уряду, а така структура нашої політичної системи, коли уряд формується поза парламентом. З іншого боку, інформаційні війни є й будуть, і треба вміти не тільки атакувати, чого ми вже навчилися, але й відбивати атаки, що набагато складніше. Уряду потрібно навчитися працювати з інформаційним забезпеченням своєї роботи, як iз вугіллям, нафтою чи газом.
Роберт ОПАЛЕНИК, «1+1», власний кореспондент:
— Я б не обмежився тільки двома запропонованими категоріями. Я думаю, що це своєрідна плата нинішнього уряду за свої демократичні переконання. Досі уряди не вважалися реформаторами, це були авторитарні уряди. Ну, а по суті, можна говорити про те, що нинішній уряд за умови, що критика конструктивна, правильно реагує. І, можливо, після цього уряду така практика буде закріплена, і всі подальші уряди будуть «підкритичні». Не думаю, що це інформаційна війна, хоч і не думаю, що всі випади проти уряду мають під собою тільки бажання виправити чи поправити. Можливо, i є якісь підступи, але, по суті, це нормально.
Олексій МУСТАФІН, заступник шеф-редактора інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— Я вважаю, що критика на адресу уряду — це норма для будь-якої демократичної держави. І якщо преса не критикує дії уряду, це викликає сумнів у тому, наскільки вона вільна і демократична. Тому я вважаю, що цю критику треба сприймати нормально. І чиновникам не треба перекладати провину з хворої голови на здорову. Звинувачувати у власних гріхах журналістів — це радянська звичка, яка, на мій погляд, у демократичній державі повинна поступово відходити в минуле.
Зіновій КУЛИК, журналіст-політолог:
— Говорити про інформаційну війну, напевно, складно, бо окремі, скажемо так, бойові дії окремих видань називати загалом інформаційною війною було б, висловлюючись делікатно, невеликим перебільшенням. Це з одного боку. З іншого боку, плюралізм думок у пресі сьогодні відображає не більше ніж плюралізм політико- бізнесових груп, які стоять за тими чи іншими виданнями. Рідкісний виняток становлять ті видання (не буду їх перелічувати), які подають різні думки. Але це — винятки із загального правила. В принципі, будь-який уряд iз будь-якими успіхами є об’єктом критики. Що б ми не робили. Ось, уявімо собі, що завтра уряду Ющенка здорово поталанило: вони одержали всі необхідні кредити тощо і до Нового року закрили всі борги — з пенсій, виплат тощо. Я думаю, що відразу після Нового року, на третій день пішла б критика з приводу того, що взагалі в цьому ніяких досягнень немає, що це, в принципі, нормальна робота, так повинен працювати уряд щодня. І взагалі найбільша проблема — це не те, що розрахувалися з боргами чи своєчасно виплатили зарплати, а те, що вони повинні бути в 3–5–7–10 разів більшими. Це, так би мовити, маленький штрих. А що стосується принципових речей, то інтереси політико-бізнесових груп сьогодні є такими, що визначають не тільки в будь-яких інформаційних компаніях, але, на жаль, і в законодавчому процесі, і навіть серйозно впливають на саму виконавчу владу.
Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук, професор, завідуючий відділом міжнародних валютних фінансових відносин Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України:
— Це, скоріше всього, плюралізм, який перебуває на грані інформаційної війни. Не можу сказати, що це війна. Це все ще плюралізм, але з деяких позицій він уже виходить за рамки етики.
Олександр ЧЕКМИШЕВ, заступник директора Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:
— На мою думку, критика уряду в засобах масової інформації відображає приналежність різних ЗМІ до різних векторів політичної сили, різних представників, яких іноді називають кланами, «олігархами» тощо. Одна група виступає проти іншої, і це відбивається на рівні редакційної політики, оскільки практично жоден засіб масової інформації в Україні на нинішньому етапі не відповідає рівню якісного інформування. Інакше кажучи, жоден телеканал і жодна газета в Україні не може запропонувати українським громадянам рівень інформування, достатній для усвідомленого вибору і для прийняття громадянами усвідомлених рішень щодо найважливіших політичних, економічних та інших проблем. Наші люди не мають досить інформації для того, щоб робити усвідомлені рішення, і, відповідно, бути основою реформ, і бути в центрі реформ.
Володимир СКАЧКО, власний кореспондент газети «Час МН»:
— Я вважаю, що це інформаційна війна. У нас склалася парадоксальна ситуація: практично всі більш-менш помітні ЗМІ, особливо телебачення, захоплені противниками нинішнього уряду, саме тими угрупованнями, які не отримали задоволення своїх кадрових і лобістських інтересів при формуванні уряду. І тепер вони намагаються використати своє монопольне володіння засобами масової інформації для чорніння будь-яких кроків уряду В.Ющенка. Уряд Ющенка треба критикувати, але не за все. Вони ніяк не можуть пробачити урядові Ющенка чотири мільярди, які в них витрусили на своєчасну сплату пенсій. А вершиною цієї війни була публікація в однiй iз київських газет, коли навіть день народження його другої дочки деякі борзописці використали для блазнювання і цинічних випадів. Це вже просто не по-людськи.
Ольга ТАУКАЧ, генеральний директор телекомпанії «Гравіс»:
— Я гадаю, що критика уряду для нашої країни в останнє десятиріччя — не новина, і, мабуть, не було жодного уряду, який би уник переважно заслуженої критики. Тому, як на мене, говорити про якусь інформаційну війну не зовсім доречно, оскільки, безумовно, існує досить широкий спектр засобів масової інформації, гортаючи або переглядаючи які, можна побачити різні нюанси в цій критиці. Різні галузі критикуються, різні представники цих галузей. Тому я б не казала про інформаційну війну. Я думаю, що істина лежить десь посередині.
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, політолог:
— Тут є цілком позитивні елементи, пов’язані зі свободою інтерпретації дій уряду, які, безперечно, треба вітати. І є явно негативний елемент, який пов’язаний просто з відсутністю адекватної інформації в ЗМІ щодо діяльності уряду, в чому винні, звичайно, і уряд, і засоби масової інформації. Винні з двох причин. По-перше — і це основне, — через їхній непрофесіоналізм. І по-друге — через їхню заангажованість. Наведу приклад. Я дивлюся телевізійні новини з приводу візиту прем’єра в Москву і отримую — замість інформації про те, що сталося, до чого домовилися, до чого не домовилися — на всіх каналах спектр оцінок від «повна невдача» до «колосальний успіх», нічого при цьому не розуміючи, що ж реально, насправді відбулося в Москві. І тільки використовуючи доступні мені канали, я отримую необхідну для себе інформацію, щоб зробити свій власний висновок. Це абсолютно потворна ситуація. Передусім — необхідно повідомити факти і відділити їх від коментарів. А потім уже — хто і як, які оцінки дає, інтерпретує — це, на мій погляд, право засобів масової інформації, їхнє законне право. І вони можуть бути тисячу разів заангажовані, і нехай будуть такими — будуть представлені всі точки зору, ясна річ, бажано, щоб були найрізноманітніші точки зору і не було монополії однієї. А вже як це називати — мені байдуже.
ВІД РЕДАКЦІЇ. «День» сподівається, що наше опитування зацікавило і наших читачів. Адже, врешті-решт, від того, наскільки ефективно буде діяти уряд, залежить і наш рівень життя, кожного громадянина країни. Чи може ця діяльність бути ефективною поза критикою уряду, в тому числі й гранично жорсткою? І що можна вважати «правильною» і «неправильною» критикою? Чекаємо ваших відгуків.
