Якщо перша з них — відкриття виставки «Погляд у модерн», на якій представлено живопис і графіку сучасних українських художників, можна назвати ординарною подією галерейного життя-буття, то уже фінальна церемонія фестивалю мистецтв міст- побратимів «Київ травневий» стрясла і стіни галереї «Лаври», і свідомість бувалих київських театралів.
Обидві події, як і все у місті цими днями, були присвячені Дню Києва. Художники Оксана Бербека-Стратійчук, Михайло Гуйда, Андрій Злобін, Ганна Іпатьєва, Іван Кириченко, Світлана Кондратенко, Людмила Корж- Радько, Володимир Радько, Ірина і Марина Розуванові, Ірина Тернавська і Віктор Трубчанінов віддали для символічного поздоровлення Києва з черговим цвітінням каштанів перевагу мові сецесії — стилю, котрий якнайбільше поєднується з дачними звичками рідного міста. «Не випадково ми вибрали саме цю тему — «Погляд у модерн», — підкреслив Олександр Биструшкін, начальник Головного управління культури Києва, в передмові до каталогу, виданого до вернісажу. — Адже той образ Києва, який живе у свідомості його мешканців і залишається у пам’яті гостей з усього світу, тісно пов’язаний з цим стилем». Після шаленої моди на мистецтво початку століття, котра поглинула суспільство наприкінці 80-х, інтерес до «модерну» поступово дрейфував до галузі, з одного боку, відвертого кітчу, з іншого — маргінальних художніх переваг. Власне, виставка у «Лаврі» — це в певній мірі наслідок і тієї моди також, відрефлексованої і перетвореної у творчості художників. Плоди цієї рефлексії виявилися трохи нудотними, але все ж легкотравними.
Прагнучи дати своєму дітищу гідне завершення, керівник фестивалю Віталій Малахов зосередив у «Лаврі» добірні артистичні сили. Фінальна вечірка почалася незвично — у внутрішньому дворі галереї вуличним спектаклем польського театру «Академія руху». Вистава «Духовні бенкети» була, що властиве для цього цікавого колективу, продумано витонченою за виконанням і глибоко провокативною за суттю. Якийсь спіритичний чи то сеанс, чи то обід, на якому четверо поважних джентльменів глибокодумно висловлюють різного роду художні, політичні й інші ідеї, завершився нищівним вторгненням справжнього автомобіля.
Глядачі, котрі перебували в стані легкого шоку, повернувшись до приміщення галереї, опинилися посеред справжнього карнавалу. Ставка в режисурі вечора на музику і екзотичний фольклор цілком виправдала себе. Яскравий контраст до авангарду «Академії» склали віртуозні танці кіпрського театру «Алассія». Далі, в дусі модної нині культурної глобалізації, вечір перетворився на справжній феєрверк незвичайних мелодій, небачених вбрань і ритуалів. Пряний і дзвінкий виступ групи індійських танцівниць «Ганешша Натілая» були по-сусідству з комічними гегами японських клоунес «Гонінбаяши», європейська простота естонського театру «ВАТ» — з буддистськими медитаціями південнокорейського ансамблю «Є – ГА». Ентузіазм публіки ще більше підігрівався очікуванням двох ансамблів з Чикаго — джазового і блюзового.
Афро-американський фольклор, який став усесвітньо визнаною музикою, згідно з поширеною думкою, найбільш адекватно сприймається тільки у виконанні його споконвічних авторів — чорношкірих музикантів зі США. Довгождані гості, котрі з’явилися ближче до півночі, думку цю підтвердили з блиском, довівши різношерсту театральну публіку буквально до несамовитості. Танцювали всі: старі й молоді, європейці й азіати, артисти і бізнесмени. «Київ травневий» завершився справді ударно. Залишається лише сподіватися, що на наступному фестивалі у Малахова вийде організувати щось ще більш масштабне; тобто, просто грандіозне.
