Цьогоріч на здобуття Націонанальної премії України імені Тараса Шевченка із 68 висуванців відібрано лише 16. Серед найцікавіших: Віктор Баранов — за книгу прози «Смерть по-білому», Павло Гірник — за поетичну збірку «Посвітається», Віктор Гонтаров — за серію полотен «Мій Гоголь» та цикл живописних робіт «Рік 33. Україна», «Затемнення», «Лихоліття», «Рік 33. Останній Кобзар», Кость Лавро — за ілюстрації до творів класиків вітчизняної літератури та монументальні розписи на тему українських народних казок у Державному академічному театрі ляльок та Лариса Кадирова — за створення жіночих образів у моновиставах «Посаг кохання», «Сара Бернар», «Бути» та у виставі «Всі ми киці і коти».
Останніми роками дедалі частіше звучало питання про потребу змін у механізм функціонування премії. Так, наприкінці минулого року Шевченківський комітет очолив Микола Жулинський. Він, як відомо, прихильник створення експертних комісій, чиїм завданням буде впродовж року відслідковувати, які з мистецьких подій стали явищами, а відтак пропонувати їх для розгляду Шевченківському комітету. І тільки після присудження нагороди організовувати презентації, перегляди, вистави лауреатів і громадські обговорення... Це — у перспективі. А поки що відбулася ротація серед членів комітету. Із «старих» залишилися: поети Іван Драч та Василь Герасим’юк, письменники Марія Матіос і Михайло Слабошпицький, скрипаль Кирило Стеценко, композитор Мирослав Скорик, мистецтвознавець Євген Шевченко. А із нових до його роботи долучилися, зокрема: театральний режисер Роман Віктюк, рок-музикант Олег Скрипка, кінорежисер Олесь Санін, актор Богдан Ступка, хореограф Вадим Писарєв, співак Тарас Петриненко, культуролог Петро Гончар, кінокритик Сергій Тримбач та художник-графік Сергій Якутович.
Отже, із проханням прокоментувати список цьогорічних претендентів «День» звернувся до члена Шевченківського комітету Михайла Слабошпицького:
— На жаль, у поточному році ще не пощастило ввести інститут експертів, який нагально потрібен. Тоді, справді, номінуватимуться роботи, які стали явищами на обріях української культури... Попередні роки бувало, що якийсь безнадійний графоман сусідував у списку номінантів із іменем, що є окрасою, наприклад, вітчизняного малярства. І наші співгромадяни наївно могли подумати, що ті два доробоки — явище одного масштабу і резонансу. Така радянщина дісталася у спадок, коли у положенні про премію було прописано, мовляв, народ висуває, обговорює, а комітет, оглядаючись на той же народ, присуджує нагороду... Такого вже немає. І це наше перше досягнення. Нині, можна сказати, перехідний період в історії Шевченківської премії. Написаний новий проект її життєдіяльності, але він ще не набрав юридичної сили. Тобто, це вже не вчорашній день, але ще й не завтрашній...
А щодо цьогорічних претендентів... Їх, як ви могли зауважити, не багато. Бо так густо не родяться видатні явища, як присуджувалося лауреатство. І всі вони складають достойну конкуренцію один одному. Цьогорічний список номінантів — це, можна сказати, уже певний калібр.
