Четвертий фестиваль мистецтв імені Булгакова, що розтягнувся, з деякими перервами, на весь липень, завершився з традиційним уже розмахом в одному з найпривабливіших місць Києва — Гостиному дворі.
Власне, формат такого свята було випробувано ще минулого року, на минулому фестивалі, присвяченому роману «Майстер і Маргарита». Цього разу фестиваль присвячувався іншому твору, вірніше, двом спорідненим текстам Булгакова — роману «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних». Прийом, проте, був схожим — у внутрішній частині Гостиного спорудили літній концертний зал, повноцінний і технічно добре обладнаний: склепінчасте перекриття, щогли з різноманітною освітлювальною апаратурою, амфітеатр крісел на кількасот глядачів, і, звичайно ж, сцена — досить простора і для театрального спектаклю, і для концерту, з динаміками, мікрофонами, музичними інструментами, екраном і відеопроекцією. Все необхідне для трьох приємних липневих вечорів. Адже Київ — або Місто, як його називає автор «Білої гвардії» — влітку особливо гарний, залитий пишною зеленню, з неквапними відблисками місяця у водах Дніпра — до речі, повний місяць якраз припав на останні три дні фестивалю, — з уривками музики з відкритого кафе, з пронизливими криками стрижів, які кружляють над дахами, із пагорбами, з яких взагалі не хочеться йти… Що не показуй у цьому місті — все буде прийнятним, все буде чарівним, бо саме повітря, вулиці, дерева та інші непозичені дива Києва прикрасять будь-яке видовище, доведуть його до рівня якщо не шедевра, то необтяжливої розваги — точно…
У такі дні відчуваєш себе щасливим просто від того, що живеш, тобто дишеш, ходиш, працюєш — тут. Непотрібними стають тяжкі роздуми та дратівливі, риторичні розмови про відсутність пристойного театру чи національного кіно. Так, немає цікавих режисерів, вичерпали себе театри й академічні, й експериментальні — але місто ж є, і воно продовжує свій вічний спектакль, із кожним днем міняючи час і місце дії, декорації і акторів, дописуючи на ходу свою непередбачувану п’єсу. Тому навіть те, що здається в інших умовах банальністю, тут наповнюється своєю скромною красою… навіть ці рядки. Не говорячи уже про тисячі інших банальностей, як написаних, так і показаних спільними зусиллями.
А що фестиваль?
Пройшов і закінчився, як запланували. На сцену виходили різні виконавці, кожному окремому гостю чи театральному колективу довірялося прочитати один розділ із роману «Біла гвардія». Запам’яталася поява незмінного гостя фестивалю, Олександра Філіппенка — він читав на два голоси з Адою Роговцевою, причому остання була представлена фонограмою і відеофільмом на екрані, де вони з Філіппенком ходять Андріївським узвозом і знаменитим будинком-музеєм Булгакова, що на узвозі. До речі, музей цей — уперше, коли таке бачили, — нарешті був представлений на фестивалі досить зримо — за допомогою свого наукового керівника, Кіри Пітоєвої. Правда, під час її першої появи організатори чомусь вважали за потрібне підгодувати глядачів, накривши стіл прямо в, так би мовити, партері — і тому глибокий, витончено побудований виступ Кіри Миколаївни проходив під шум, гамір і товкотнечу публіки, яка насичується. Нетактовно якось вийшло. Проте нетактовністю іншого роду було й зауваження вельми, судячи з усього, заслуженого російського артиста Ігоря Дмитрієва, який вийшов перед абсолютно затихлим залом, сумнозвісний стіл, треба відзначити, давно вже був порожнім; вийшов і сказав: «Може, я почекаю ще?.. Я в Петербурзі чув, що в Україні погано з продуктами (sic! — ДД), але не до такої ж міри». Після цього все, що він вимовляв своїм чудово поставленим голосом, слухати стало якось зовсім нецікаво. Проте в Міста — прекрасний імунітет до будь-якого снобізму, навіть до петербурзького, — Місто розуміє, що все це не від хорошого життя.
Були ще виступи, номери музичні та театральні, просто читання і читання постановочне, і чудові артисти, серед яких незмінні та незамінні Бенюк із Хостікоєвим. Свято — на те і свято, щоб бути різноманітним. Попереду ж — новий фестиваль і новий твір; що прозвучить у Гостиному наступного разу? «Роковые яйця»? Або грізне ім’я Шарикова Поліграфа Поліграфовича? Хто знає…
Головне — щоб Місто було. А все інше прикладеться.
