За останні десять років в Україні на 4% збільшився викид забруднених стічних вод, а стоків без очищення — на 60%. Близько 12% проб питної води в системах централізованого водопостачання не відповідає нормам за санітарно-хімічними та бактеріологічними показниками. У 1228 селах населення частково або повністю користується привозною водою. І через забруднення грунтових вод відходами господарської діяльності «вміст» 50% колодязів у сільській місцевості не відповідає санітарним нормам. Крім цього, в країні нараховується 541 населений пункт, де постійно трапляються підтоплення і щорічні збитки від них становлять 2,2 млрд. гривень.
Напередодні Всесвітнього дня водних ресурсів «День» вирішив поставити декілька запитань міністру екології та природних ресурсів Василю ШЕВЧУКУ.
— Якщо зіставити Україну з західними промисловими країнами, як на цьому фоні виглядають наші водні ресурси?
— За міжнародною класифікацією наша країна належить до категорії найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських країн. В Україні на одного мешканця припадає одна тисяча кубічних метрів місцевих ресурсів річкового стоку. Для зіставлення: у Швеції — 21,6, а Франції — 2,9.
— У чому причина перманентного зниження якості водних ресурсів, адже відомо, що за роки незалежності обсяг промислової продукції знизився на 49%?
— У цьому випадку грає роль час. Не одне покоління пам’ятає, як вода якості другої категорії поступово «скочувалася» до рівня третьої, четвертої. Адже діючі технології доведення природної води до якості питної дійсні лише в тому випадку, якщо природна вода відповідає першій категорії. Основна причина нинішньої ситуації з водними ресурсами полягає в тому, що в радянські часи Україні було відведено роль загального постачальника вугілля, металу, зброї та продуктів харчування, що не відповідало її природоресурсному потенціалу. В Українській республіці тоді було дуже багато різних важких виробництв й атомних електростанцій. Потім почали будувати гідроелектростанції, чого, в принципі, у світі на рівнинних місцевостях не роблять. У водні об’єкти скидалися стічні води міст без належного очищення. З течією вона переміщалася, і вже в інших містах ту ж воду брали як основу для питної. І тому головна причина полягає не в нинішньому виробництві й не в його зниженні. Безумовно, нинішня економічна криза має свій відбиток. Це і амортизація обладнання, і зменшення обсягів будівництва очисних установ при великих заборах води. Але в той же час існують і такі обнадійливі чинники, як, скажiмо, наявність національної політики у сфері охорони водних ресурсів. Це, насамперед, програми охорони та відтворювання водних ресурсів, відповідні постанови РНБО, фінансово-економічні механізми для відродження вітчизняних рік. Просто зараз потрібен час, щоб змінився виробничий потенціал і відбулася культурна перебудова. Має з’явитися усвідомлення того, що все, що ми робимо з водними ресурсами, потім до нас повернеться сторицею.
— Кілька років тому активно обговорювалася тема установки якісних фільтрів для очищення стоків на всіх вітчизняних підприємствах. Зараз про це забули?
— Сьогодні розробляється принципово нова програма в цьому напрямі. Особливо вона стосується малих водних об’єктів. Йдеться про так зване біоплато — спеціально підібрані сорти вищої водної рослинності в залежності від хімічного складу стоків. Стічні води, що проходять через біоплато, очищаються і вже більш-менш прийнятної якості потрапляють у ріки. Найголовніше, що для реалізації цієї стратегії знадобиться коштів у кілька разів менше, ніж, наприклад, на закупівлю очисних споруд і їх установку. Почати працювати з біоплато ми плануємо вже в цьому році. Коли ж нагромадяться фінансові кошти, можна буде говорити про інші технології очищення стічних вод.
— Адже в 2001 році кошти за водокористування, що надійшли до бюджету, становили 275,1 млн. гривень. Куди вони діваються? Це біла пляма в законодавстві чи нераціональне використання коштів?
— Це біла пляма у свідомості. У 2001 році лише 12,4% цих грошей пішло на охорону водних ресурсів. Рішення РНБО зобов’язало Кабмін повертати рікам те, що вони заробили. Зараз найголовніше, щоб прийшло усвідомлення: не можна більше експлуатувати водні ресурси, як це робилося раніше. Продовжуючи це робити, Україні не вистачить усього валового національного доходу для того, щоб відновити водоресурсний потенціал.
— Ходять чутки, що вода з бюветів, які розставлені по містах (зокрема їх багато в столиці), далеко не така чиста, як це очікувалося. Наскільки подібні чутки можуть бути виправдані?
— Відомо, що приблизно половина промислових високовідходних підприємств фільтрували свої стоки у підземні горизонти. Тому, на даний момент, чимала частина підземних вод забруднена. При розставлянні бюветів, безумовно, потрібно це враховувати, але у нас це відбувається далеко не завжди. В цьому випадку особливо важливо, щоб біля бювету знаходилася довідка про вміст у воді тих чи інших хiмiчних елементів та бактерiй. Санепідстанція повинна про це потурбуватися, і споживачі мають право це вимагати.
— Досі не втихають суперечки навколо Київського водосховища. Яке ваше ставлення до проблеми — варто його ліквідувати чи залишити все, як є?
— Питання Київського водосховища повинне бути зняте. На його дні під десятисантиметровим шаром знаходиться велика кількість радіонуклідів. Час розпаду цих речовин — близько 300 років. І тому вирішувати це питання повинні наші нащадки. Якщо ж зараз підняти все це на поверхню, Україна, без перебільшення, переживе екологічну катастрофу, подібну до Чорнобильської.
