У тоталітарні часи, цей немалий список прізвищ, до яких я долучив і своє, міг би «прислужитися» для виявлення «неблагонадійників». А в нинішній, своїй державі, це — список, як мінімум, людей не байдужих, як максимум — справжніх патріотів своєї землі. В час безвір’я, апатії, роз’єднання ось такий єднальний список під іменем Василя Стуса свідчить про те, що українці вперті, живі й незламні.
«День» у проведенні цієї, на перший погляд незначної акції доброї волі, насправді робить річ значиму й знакову — єднає українців. Ми, вважайте, взялися за руки у відстоюванні свого права заявляти і відстоювати свою позицію на своїй землі. Без апломбу й гордині, незалежно від свого «місця у списку».
Коли б за таким «внутрішнім» патріотичним покликом формувалися списки до українських виборних органів — наша держава невдовзі б стала тією, про яку мріємо: духовною, гідною, заможною, українською врешті-решт...
Знаєте, я вірю в те, що рано чи пізно іменем Василя Стуса буде названо Донецький університет. З тієї простої причини, що це є логічним. Як логічним є розширення кількості українських шкіл на Сході та Півдні держави, як логічним є «розвиднення» історичне. Народ починає ставати самим собою, ідентифікуватись у довкіллі, не стільки відокремлюватись, скільки — виокремлюватись. І це є надзвичайно потужно й знаково.
