15 квітня Борисові Стругацькому минуло б вісімдесят років. Як повідомляє «Новая газета», Борис Натанович довго хворів. У нього були проблеми із серцем. Останнім часом його стан різко погіршився — до болю в серці додалося запалення легенів.
Фантастика братів Стругацьких — це не просто література. Це філософія. Сам Борис Натанович вважав за краще називати свою і братову творчість реалістичною фантастикою, адже в центрі їхніх творів завжди перебуває людина і її доля, а не техніка і планети майбутнього.
«Їх так багато, безнадійно багато, темних, роз’єднаних, озлоблених вічною невдячною працею, принижених, не здатних ще піднятися над нікчемною думкою про зайвий мідяк... І їх ще не можна навчити, об’єднати, спрямувати, врятувати від самих себе... — пишуть брати Стругацькі в одному зі своїх найвідоміших творів «Важко бути Богом». — Та чи варто позбавляти людство його історії? Чи варто підміняти одне людство іншим? Чи не буде це тим самим, що й стерти це людство з лиця землі і створити на його місці нове?»
Багато в чому фантастика братів Стругацьких — це одвічний пошук відповідей на фундаментальні питання. «Великого письменника, одного з двох братів, на книгах яких виросло декілька поколінь наших співвітчизників, ми в дружніх бесідах завжди називали коротким і містким словом «учитель». І йому самому подобалося це слово», — пише в «Новой газете» політолог і публіцист Борис Вишневський.
Люди такого масштабу — поодинокі. У творчому архіві братів Стругацьких — близько тридцяти романів і повістей, не враховуючи оповідань і художніх перекладів. Після смерті Аркадія Стругацького 1991 року під псевдонімом С. Вітицький вийшли романи Бориса Натановича «Пошук призначення, або Двадцять сьома теорема етики» (1994— 1995) і «Безсилі світу сього» (2003).
«Брати Стругацькі — найважливіший феномен культури останніх років існування СРСР, в їхніх повістях відбилася практично вся історія небувалого підйому і повільного згасання соціалістичного проекту, — написав у газеті «Вести» політолог Борис Межуєв. — Я двічі брав у Бориса Натановича інтерв’ю електронною поштою. Одного разу ставив питання, здається, про науку, вдруге — про прогресизм і, прости Господи, модернізацію. Завжди мені хотілося запитати про зовсім інше, розуміючи, що рано чи пізно настане час, коли запитувати буде ні в кого. Але про те, про що хочеться запитати, мені здавалося, ніхто ніколи не запитує. Я все чекав, що ці питання поставить хтось інший. Проте вони нікому не спадали на думку. І тепер вони вже точно залишаться без відповіді. Борис Стругацький забрав із собою всі свої таємниці, залишивши тільки стійке відчуття, що, на відміну від більшості тих, хто перечитував з сотню разів «Понеділок» або «Пікнік», він реально володів якимись таємницями. Але не вважав, що має право поділитися ними з тим, хто, подібно до Фріца Гейгера, був би здатний використовувати їх в корисливих цілях або хто, подібно до Дмитра Малянова, міг би зламатися від вантажу неабиякої відповідальності».
Тут напрошується аналогія з героями книжок братів Стругацьких, які розуміють набагато більше за мешканців планет, з якими їм доводиться взаємодіяти. Як написав у своєму блозі на «Эхо Москвы» публіцист Леонід Радзіховський, «вони багато що передбачали, тягнули це на собі, в собі». Але знову-таки: чи варто позбавляти людство його історії?
За словами письменника Бориса Акуніна, «Борис Натанович на схилі віку перетворився на сумну людину, яка зовсім не вірила у світле майбутнє, проте не вважала, що це звільняє її від необхідності брати участь у свідомо приреченій справі — сіяти розумне, добре, вічне, хоч із цього насіння нічого й не виросте».
— Аркадій і Борис Стругацькі створили цілий світ, який за радянських часів дозволяв людям створювати власну систему цінностей і якось убезпечувати себе від того жорстокого і аморального світу, яким насправді був світ комуністичної диктатури, — говорить у коментарі «Дню» журналіст Віталій ПОРТНИКОВ.
— В романах братів Стругацьких ми можемо побачити саме ціннісний вимір людських взаємин — дуже важливо тоді, коли люди думали одне, говорили друге, а робили третє. І мені здається, що саме це, а не фантастичний компонент є сутністю їхньої творчості. Сучасна молодь навіть не уявляє собі, що за часів авторитаризму фантастика рятує і є реальнішою за справжній світ. Сьогодні таких письменників просто немає, тому що у вільний час фантастичність мислення у письменника втілюється в казці, а не в створенні реального світу.
Втім, творчість Стругацьких була настільки багатогранною, що кожен міг знайти в ній те, що відповідало його власному світогляду, — продовжує журналіст. — І тому романи братів Стругацьких, як не парадоксально, формували як людей вільних і здатних користуватися свободою, так і людей, які були готові піти від несвободи у внутрішню еміграцію і свободою як цінністю суспільного спілкування скористатися не могли. Більшість радянських людей, які читали Стругацьких, вважали кращим і найзрозумілішим твором роман «Понеділок починається в суботу», за мотивами якого потім було створено дуже популярну стрічку «Чародії». Цей роман саме є казковою складовою творчості Стругацьких, коли проблеми, які існують в людському житті, — навіть проблеми протистояння бюрократичній системі, бюрократичного єства сприйняття світу, номенклатурному свавіллю — можуть бути вирішені за допомогою чарівної палички. А для мене найважливішими у творчості Стругацьких є романи «Важко бути Богом» і «Населений острів». Перший — це роман про сучасну Україну, другий — про сучасну Росію. Мені здається, коли нещодавно цей роман було екранізовано, глядачі мали можливість побачити на своїх екранах повну і вичерпну картину стосунків в сучасному російському, а може, зараз і в українському керівництві. Роман, який показує, як важко сучасній людині жити у середньовічному феодальному світі з його аморальністю і відсутністю прав, є найпереконливішою картиною відчуттів тих по-європейськи освічених, етичних людей, які розмірковують сучасно, які сьогодні живуть в Росії, Україні, Білорусі, які вимушені існувати в наскрізь аморальному суспільстві, неспроможному навіть усвідомити всю глибину свого падіння, і мати справу з владними режимами, що культивують аморальність і фактично підміняють нею зміст політики і права.
