У вечері, напередодні 1 вересня, в селищі Борова Фастівського району відкрилася нова загальноосвітня школа. Подібних шкіл в Україні ще не було — ні за архітектурою, ні за методами її створення. Загальну вартість проекту поки не називають, оскільки будівництво нової школи спричинило й удосконалення інфраструктури самого селища — в ньому з’явилася водонапірна вежа, свердловини для забору води та найсучасніша система її очищення, водопровід, зливні стоки (селище знаходиться в низині), каналізація, оновлені дороги... Школа вчора вже відкрила двері для своїх учнів, інші ж будівельні роботи заплановано завершити восени. Інвесторами даного проекту стали колишні випускники Боровчанської школи брати Медведчуки — Віктор та Сергій, а також Благодійний фонд Віктора Медведчука та ЗАТ Футбольний клуб «Динамо-Київ».
Відкриття школи відзначали практично всім селищем, багато було й почесних гостей. Звертаючись до своїх земляків, Сергій Медведчук сказав: «Я дуже хвилююся. Здавалося б, сьогодні стільки народжується нових шкіл у нашій державі, а ось це — моя школа, де я отримав перші знання, які, можливо, стали найголовнішими в моєму житті. Напередодні сьогоднішнього свята мені телефонували мої однокласники і говорили, що їхні діти з нетерпінням чекають першого вересня — вони ніколи ще так не хотіли йти до школи, як тепер. Чи не варто жити й працювати саме заради таких миттєвостей? Усе, що ми робимо для наших дітей, — це й є розвиток нашої держави, яку ми поступово будуємо. Будуємо в духовних храмах, храмах освіти, вибудовуємо знання наших дітей, які є майбутнім поколінням нашої держави. Ми з братом довго мріяли про те, як допомогти побудувати в Боровому справжню школу. Хіба наші діти не достойні найкращого? Кращих знань? Я сьогодні дуже щасливий, що нам вдалося щось зробити для своєї рідної землі, яка нас вигодувала і виростила. Бажаю всього найкращого і нехай ця школа принесе тільки добро, щастя та великі знання дітям, які житимуть краще у ще прекраснішій країні, ніж тепер, у своїй рідній Україні.»
Новий навчальний заклад являє собою модернове шкільне містечко. Воно розташоване на площі, вимощеній рожевою фігурною плиткою, і займає близько 7 тисяч квадратних метрів. Там підносяться три корпуси нової школи, а також будівля другої школи селища, де здобувають неповну середню освіту. У новій школі не полишає почуття, що опинився в майбутньому. У кабінеті інформатики останні моделі комп’ютерів із «суворими» рідкокристалічними моніторами. Крім учительської, для викладачів обладнується кабінет релаксації з електромасажними кріслами та акустичною апаратурою для зняття напруження легкою музикою. Три величезні спортивні зали. А ось головною родзинкою проекту став актовий зал школи. Для роботи з його апаратурою спеціально запрошено інженера-електронника, оскільки при відтворенні звуку та зображення тут використовуються новітні цифрові технології. Велика кількість софітів, розташованих як на самій сцені, так і в просторі залу, готові забарвити в казкові тони будь-яке сценічне дійство. До речі, про простір. Його в новій школі набагато більше, ніж у традиційних типових проектах — вищі стелі і ширші коридори, скрізь переважають пастельні тони.
Школу побудували дуже швидко — за рік і три місяці. Директор КП інституту «Білоцерківцивільпроект» Василь Модін сказав «Дню», що вже 35 років працює у сфері будівництва, брав участь у створенні десятків шкіл, однак Боровчанську побудували в два рази швидше, ніж інші, і що незважаючи на стислі строки, в її якості сумніватися не доводиться. У даному випадку кожен вид будівельних робіт замовляли у найкращих фахівців у даній області. Наприклад, штукатурку клали за найостаннiшою американською технологією. А один із робітників, який приїхав на свято з дружиною та п’ятирічною донькою, сказав «Дню», що має намір цього року переїхати жити з Фастова до селища Борова, оскільки тепер тут чудова школа, яку задумано зробити ліцеєм і в якій він хоче навчати свою доньку.
За словами вчителів Раїси Данилівни Крупи та Валентини Трохимівни Сущенко — класних керівників братів Медведчуків, вони відрізнялися від однокласників хіба що великою старанністю та акуратністю. Батьки Віктора та Сергія були частими гостями в школі, всім цікавилися і дуже вимогливо ставилися до своїх дітей. Дільничий лікар Лідія Левенець пригадує, як зворушливо хлопчики піклувалися про батька та матір, коли ті хворіли. Вмить вирушали за потрібними ліками і забезпечували їм хороший догляд.
Сьогодні брати так само уважно ставляться до потреб односельчан і постійно допомагають їм вирішувати різні проблеми. Адже як виникла ідея створити школу? Спочатку всі намагалися «латати дірки» на старій. А в цей час протягом п’ятнадцяти років чорною дірою зяяв котлован під фундамент новобудови, для якої у місцевої влади ніяк не вистачало коштів. От і вирішили побудувати нову. Та не лише побудувати, а й узяти на себе фінансування її функціонування. Тому й котли поставили хитрі — економічні, які складаються з чотирьох блоків, що включаються залежно від температури на вулиці — нічого гроші на вітер пускати. Можливо, що згодом втілиться в життя і мрія про басейн для школи. Селище розростається, і сьогодні його населення нараховує близько дев’яти тисяч. У новобудові сіли за парти 810 учнів, хоч школу в цілому розраховано приблизно на тисячу місць. Старій школі селища, колись заснованій місцевим поміщиком, цього року виповнилося рівно сто років. Приємно, що естафету меценатства, досить характерного явища для української історії, підхоплено й нашими сучасниками.
