Одначе — по порядку. Торік у вересні до Хмельницького приїхали циркачі з Молдови, розбили табір у міському парку культури та відпочинку над річкою Південний Буг. З першого ж дня їх тут почали переслідувати різні прикрощі — місцева публіка не виявила якогось інтересу до циркового мистецтва, а четвертого жовтня раптом помер Петро Голик, дресирувальник ведмедиці Аліси. «Отож, поховавши тут-таки, у Хмельницькому дресирувальника, Ігор Олегович, власник цирку, дав команду згортатися і вертатися у місто Бєльци», — розповідає кореспондентові «Дня» Г.Єльцова. Але це неможливо — немає грошей...
Вже на третій день вийшли всі харчові запаси. Як для Аліси, так і для Галини та її сина. Голодна ведмедиця почала їсти дерев'яну підлогу клітки. Галина познайомилася з групою «Здоров'я»: іноді приносять якісь харчі, якими мати з сином діляться з незрячою ведмедицею — адже тварин, яких починають дресирувати, осліпляють. «А то якось міліціонер прийшов, запитав, що ми тут робимо. Почув, як ми тут мучимося, то наступного дня приніс відро картоплі», — з вдячністю згадує Г.Єльцова. Заробляє «на хліб» і Аліса: розважає публіку — танцює «циганочку». В неволі та ще й на голодному пайку на зиму вона не заснула — продовжує гризти підлогу...
На жаль, далеко не всі в Хмельницькому такі щирі та привітні до «нелегалів», як група «Здоров'я». Вночі тут наркомани вештаються — якось електрокабель перерубали, ми без світла у вагончику залишилися. Дуже страшно тут. Вони ж уже й лебедя від лебедиці вкрали, й віслюка... А то якось десять реліктових дерев з паркового господарства вирубали», — бідкається Г.Єльцова. Іноді директор парку Анатолій Хмиз дозволяє Галині телефонувати в Бєльци й у різні київські інстанції. «Може, приїдуть за Алісою раніше, ніж вона вирветься на волю, і привезуть нам зароблені гроші, щоб ми змогли поїхати до свого Казахстану», — ще не зовсiм втратила надію Галина Єльцова. Відчинила вагончика, звідки похнюплена Аліса крізь грати дивиться незрячими очима на людей. Ще дивиться...
