Цими вихідними питання де можна активно та весело відпочити для деяких родин було вирішено: Українсько-японський центр Національного університету «Київський політехнічний інститут» запросив усіх бажаючих взяти участь у спортивному фестивалі, який щороку проводять наприкінці осені в усіх японських школах (схожі на наші «веселі старти»).
...До спортивного комплексу «КПІ» зійшлися кількадесят українських та японських родин. Ніякого поділу на «своїх» і «чужих»: в одній команді є й українські, й японські учасники. Нарешті ведучий оголошує старт фестивалю, представляє учасників: команди названі за кольорами прапорів України та Японії — «Білі», «Червоні», «Сині» та «Жовті». Перш ніж розпочати змагання — невелика розминка від тренера пана Акамури: підняти руки догори, трішки пострибати, понахиляти тулуб вправо-вліво під музичний супровід зголосилися не тільки учасники змагань, а й гості та вболівальники. Нарешті перше змагання — тамаіре (закидання маленьких м’ячиків до кошика, схожого на баскетбольний, тільки набагато нижчого). У ньому беруть участь найменші учасники — до 11 років.
— Такі фестивалі завжди збирають у Японії велику аудиторію, адже спорт ми любимо і шануємо, та й змагання завжди проходять весело та активно, — говорить Егава Хіроюкі, викладач японської мови Національного університету «КПІ». — Участь у цих змаганнях можуть брати всі хто хоче, незалежно від того, займається він спортом у повсякденному житті, чи ні. Подивіться на дітей, які бігають по спортзалу: їхні очі просто світяться від щастя та задоволення (пан Агава вільно розмовляє українською мовою, адже вивчає її вже кілька років. — Авт.).
На черзі — перевірка дорослих на спритність та швидкість: змагання «стонога» або «мукадекьосо». На довгі дерев’яні бруси, схожі на лижі, стає по п’ять осіб, а їхнє завдання — дійти на стоногах до фінішу. Тут головне — утримати рівновагу та рухатися в одному ритмі, щоб не впасти. Слід визнати, що японські учасники стояли на стоногах набагато впевненіше, ніж українські. Але до фінішу дійшли всі, хтось — із втратами: деякі учасники зійшли зі стонога посеред дистанції.
Не обійшлося на змаганнях і без бігу наввипередки, перетягування канату та інших веселих естафет. Але головне — спортивний азарт настільки захопив усіх учасників, що вже після кількох видів змагань нікого не цікавило, скільки ж балів заробила та чи інша команда. «Все одно переможе дружба, і без нагород не залишиться ніхто», — чути від учасників та вболівальників. Оскільки Українсько-японський центр запросив на фестиваль тих українських школярів, які вивчають японську мову, для них змагання мали ще й навчальну мету — перевірити свої знання на практиці.
— Діти, які вивчають японську мову, мають можливість почути мову від її носіїв, а ті, хто вже має певні знання, може поговорити з іноземними дітьми, тим паче, що японські діти дуже щирі та відкриті до спілкування, — розповіла вчитель Київської гімназії східних мов Марина Ісаєва (на фестиваль вона прийшла разом із родиною, тож була й учасницею, і вболівальницею). — Наша гімназія брала участь і в першому японському спортивному фестивалі, який проходив минулого року, але тоді було набагато менше учасників, десь близько 50 осіб, сьогодні ж їх у кілька разів більше. Це свідчить про високий потенціал подібних змагань.
