Закон про вибори народних депутатів України, нарешті підписаний Президентом Леонідом Кучмою, створив вельми істотні правові колізії самим фактом набування чинності. Якщо ці колізії не буде врегульовано на законодавчому рівні, леґітимність новообраної Верховної Ради постійно перебуватиме під сумнівом, що, звичайно, аж ніяк не додасть авторитетності та політичної ваги українському парламентові.
Оскільки сам закон, як ведеться, ухвалювався в найостанніший момент, а потім іще Президент, на думку ряду експертів, тиждень просто "тягнув" із підписанням тексту документа, то дотриматися деяких визначених законом термінів виявилося неможливо. Наприклад, згідно зі статтею 20, висування кандидатів від політичних партій та блоків для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу мало розпочатися за 170 днів до виборів.
Оскільки, за Конституцією і за законом, ці вибори мають відбутися 29 березня 1998 року, то партії для формування своїх виборчих списків не матимуть належного часу. А це означає, що вони не матимуть достатнього часу і для збирання необхідних 200 тисяч підписів виборців на підтримку реєстрації тієї чи іншої партії або блоку.
Ба більше, за статтею 6 закону, оголошення про початок передвиборної кампанії здійснює Центральна виборча комісія. Але ж Верховна Рада ще навіть не ухвалила закон про Центральну виборчу комісію. Отже, де-факто передвиборна кампанія в Україні розпочалася, і активно: партії проводять з`їзди та конференції, формуються політичні блоки, - а де-юре цієї кампанії ще не розпочато.
Тим часом Центрвиборчком - дуже серйозна інстанція. За новим законом, до цієї комісії входять, зокрема, і представники політичних партій, чиї списки є зареєстрованими для участі у виборах. Та от лихо: нерозробленими лишаються навіть форми підписних листків, під якими партії мають збирати підписи для реєстрації у виборах. Нерозробленими лишаються й інші численні документи.
Що ж стосується одномандатних виборчих округів, то їхнє формування має закінчитися за 120 днів до виборів, тобто наприкінці листопада. Чи впорається менше ніж за місяць Центрвиборчком із процедурою "нарізання" таких округів, які, зокрема, мають корелюватися з місцями компактного проживання національних меншин?
Відтак актуального звучання набуває питання, вже сформульоване деякими аналітиками, - чи не доцільно буде провести вибори до нової Верховної Ради, як виняток, на місяць пізніше, наприкінці квітня 1998 року? У такому випадку всі терміни і процедури передвиборної кампанії були б строго витримані. Звісно, такий крок потребує змін у Конституції. Але не в основному її тексті, а в перехідних положеннях, де було б зафіксовано винятковий характер перших справді багатопартійних виборів в Україні після 1917 року (коли провадилися вибори до Установчих зборів). Як видається, такий шлях розв`язання проблеми міг би стати цілком прийнятним для більшості депутатів, які прагнуть, щоб нова Верховна Рада мала справді леґітимний характер. Та й іти на виборчі дільниці в барвистому квітні якось веселіше...
