Колектив, який вже кілька років поспіль на рівних змагається з визнаними європейськими грандами «Барселоною» та «Реалом», сам є грандом. Бо це для нас кілька успішних матчів української команди в Європі є ледь не культовою подією, заради якої можна забути про все, що було й буде. В нормальних футбольних країнах успіхи в Європі означають не так і багато. Поки мадридський «Реал» боровся навесні з «Реалом» із Валенсії за Кубок чемпіонів, звання кращої в Іспанії виграла команда з Ла Коруньї. А про те, що команда з Мальорки торік була фіналістом Кубка кубків, в Іспанії вже, напевно, й забули. От і в четвер ввечері центральний канал іспанського ТБ навіть не подав у новинах сюжету про гру «Сельти» із «Шахтарем». Для них це не подія.
...Переповнені трибуни стадіону у Донецьку не побачили забитих м’ячів. Не було в грі 1/16 кубка УЄФА великої кількості красивих ударів, швидких комбінацій та артистичних прийомів. Було інше — справжня боротьба за кожен сантиметр поля, за кожен м’яч, в якій українці не поступилися явно технічнішим іспанцям. У такій грі виграє той, хто припуститься меншої кількості помилок. Про вади оборони донецької команди вже можна писати пісні в африканських ритмах з литовським текстом. І нігерієць Окоронкво, і литовець Глевецкас раз по раз легко обігрувалися південноафриканцем Маккарті і бразильцем Катаньєю. Лише шалене везіння воротаря Вірта, яке починає нагадувати інтуїцію великих голкіперів, врятувало господарів від кількох м’ячів уже на перших хвилинах. Вихід же трьох футболістів «Сельти» на одного воротаря «Шахтаря» можна взагалі записувати в історію — таке не дозволяють суперникам навіть колгоспні команди, якщо такі, щоправда, залишились.
Аби не зробити матч-відповідь за два тижні просто формальністю, «шахтарі» були змушені відрядити на допомогу своїм центральним захисникам ледь не півкоманди. Природно, що за таких умов створення донеччанами переваги в атаці виглядало проблемою. І якщо Бахарев хоч інколи завершував свій дриблінг точною передачею, то старанне вовтузіння з м’ячем Зубова мало продовженням лише довгі удари вперед без адреси. Єдиний гострий пас у першому таймі віддали нападнику «Шахтаря» захисники Сельти. Молодий Бєлік розгубився і не забив, так само, як розгубився і не забив Катанья, не побачивши біля воріт Вірта жодного захисника, тільки своїх.
Зважаючи на відсутність у «шахтарів» досвіду постійних ігор з командами рівня «Сельти», нічийний результат вдома можна вважати успішним. Не дуже побиватимуться й іспанці, які, маючи повну перевагу в центрі поля, так і не змогли втілити її в результативні атаки. Позитивним наслідком першого матчу із «Сельтою» має бути й те, що лідери Шахтаря, оголошені після виграшу в «Арсеналу» ледь не міжнародними зірками, знову переконалися, що до рівня зірок їм ще працювати й працювати. Навіть середня за складом команда, єдиним зірковим гравцем якої був росіянин Карпін, поставила перед претендентом на українське чемпіонство аж занадто багато нездоланних проблем.
На черзі матч-відповідь у Віго — остання офіційна гра української команди в цьому тисячолітті. Навряд чи думатимуть про це футболісти та тренери з Донецька, які вирушать за тиждень до іспанської провінції Галісія заздалегідь готуватися до гри. Футбол триває й ніколи не закінчується, хоч в їхній Галісії, хоч у нашій Галичині, що стабільно постачає останніми роками гравців до шахтарського краю. Галичан у «Шахтарі» не менше, ніж галісійців у «Сельті».
