Відкриваючи зустріч, що відбулася в Національному музеї Тараса Шевченка, письменник Василь Портяк не став перераховувати численні творчі та громадські іпостасі героїні вечора. Він представив її просто — Лариса Кадирова. І дійсно, лауреат Шевченківської премії, народна артистка України, провідна актриса Національного театру ім. І.Франка добре відома шанувальникам театрального мистецтва.
У стінах Музею Кобзаря, в цьому домі, що зберігає енергетику речей, які належали Шевченку, які були поруч із ним за життя, так природно розповідати про своє ставлення до спадщини Тараса Григоровича, про емоційний внутрішній вибух, який здатна спричинити його творчість. Свою розповідь Лариса Кадирова повела щиро, згадавши перш за все юнацьке захоплення Шевченком-живописцем. Колись, роздивляючись альбоми Шевченка, Лариса Миколаївна так перейнялася «лінією його духовної енергії», що й сама почала малювати. Присутні на вечорі побачили її графічні портрети Шевченка і Сурбарана, з творчістю якого в уяві актриси поєднався образ Кобзаря. Беззаперечно, то була одна з перших цеглинок у будові власного всесвіту, який згодом зводився, формувався та розквітав акторським талантом, втілюваним у роботах актриси на сцені та в кіно.
В невимушеній, теплій атмосфері спілкування на вечорі була можливість висловитися і гостям, які на тему «Мій Шевченко» подивилися крізь призму творчості актриси Лариси Кадирової, а ще виступили письменниця Любов Голота, науковець і перекладач Дмитро Дроздовський, співак-бандурист Тарас Компаніченко.
Звісно, яка ж розповідь про Шевченка може відбутись без його творів! Лариса Кадирова дивовижно читає поезію. Вона володіє магією точного відчуття твору, вміє у своїй уяві намалювати те, про що читає, і передати ті почуття глядачам. Робить це пронизливо й психологічно, могутньо й емоційно, до щему в серці. Актриса виконала фрагменти поем «Лілея», «Сова», вірші Шевченка — і кожен рядок був ніби живою картиною, що поставала з натхнення творчої фантазії.
Не обійшлося без поезій такої улюбленої для Лариси Кадирової Ліни Костенко. Вони стали своєрідним містком для роздумів актриси про театр, про людські цінності, про розуміння поняття свободи. Костенко для Кадирової — це, перш за все, відповідальність перед собою, перед рідними, усіма, хто поруч. Розповіла вона і про Міжнародний театральний фестиваль «Марія», який актриса організувала і щорічно проводить на Малій сцені Театру ім. І. Франка. Він присвячений пам’яті видатної української актриси Марії Заньковецької, роль якої була знаковою у творчому житті Лариси Миколаївни: вона понад двадцять років грала її на сцені Львівського театру ім. М. Заньковецької. А ще згадалася і Леся Українка, теж не менш знакова особистість в творчості Кадирової. Одне слово, всесвіт «Мого Шевченка» може вмістити так багато... Від імені музею актрису привітала його генеральний директор Наталя Клименко, а у подарунок Лариса Кадирова отримала вишукане видання «Кобзаря» з ілюстраціями самого Тараса Григоровича.
До речі, ще раз зустрітися з Ларисою Миколаївною глядачі зможуть, якщо прийдуть до її рідного Театру ім. І. Франка (на Малу сцену театру — у фойє). 25 квітня відбудеться показ вистави «Сара Бернар — наперекір усьому», яку спеціально для Кадирової поставив польський режисер Збігнєв Хшановський, а 8 травня вона запросить глядачів на виставу «...Бути...». Постановка присвячена одному з визначних епізодів легендарної біографії вірменської актриси Сірануйш, яка у розквіті своєї творчості зіграла Гамлета (постановник і музичне оформлення зробив Акоп Казанчян, Вірменія).
