Для нас, керівників футбольної команди "Металург", звістка про вчинок Юрія Погребняка була несподіваною, як грім серед ясного неба. Становлення у Маріуполі футбольної команди високого класу вимагало великих організаційних зусиль, чималих матеріальних коштів, футболісти і тренери знають, як нелегко все це давалося, та й самі вони виклалися до кінця, аби виконати поставлене завдання - пробитися до вищої ліги. Просто неможливо було повірити, що хтось здатний шалено, по-хуліганськи пустити все це під укіс.
Не випереджаючи хід офіційного розбирання, твердо заявляємо: ми вбачаємо свою провину у тому, що сталося. Це і сам факт знаходження на посаді головного тренера футбольної команди майстрів людини з погано налагодженим контролем за своїми діями, та незвичайна легкість, з якою злочинні елементи пробралися до готелю, тощо. Для нас те, що трапилося, слугуватиме уроком на все життя.
Важче, як ми розуміємо, розвіяти підозру у тому, що Маріуполь стає одним із своєрідних центрів насильства. Це тим більше прикро, що наше місто заробляє, можливо, як ніяке інше, саме виробничою діяльністю, тут ще не втрачено поняття честі та гідності робочої людини. Одне з свідоцтв тому - порядок на переповненому стадіоні під час футбольних матчів.
Ми віддавали стільки сил та коштів створенню сильної футбольної команди не для того, аби всю цю роботу закреслила окремо взята людина. Футбол у Маріуполі пустив коріння ще наприкінці минулого століття. Він - невід'ємна частина культури місцевого населення. Зараз у місті, завдяки виходу нашої команди у вищу лігу, відчувається піднесеність настрою. Ми схиляємось перед мудрістю керівників українського футболу, котрі не поставили знак рівності між вчинком Погребняка та долею команди. Таке ставлення виставляє ще більший рахунок нашій відповідальності за вміння показово утримувати футбольну команду.
Ми говоримо це всій Україні: співвітчизники, вам більше не доведеться червоніти за маріупольців з приводу непристойної поведінки футболістів та тренерів місцевого "Металургу".
