Туманний вересневий полудень. На причалі дніпровської набережної позіхають журналісти, рибалки і мирно сплять мешканці пристані. Кого і звідки зустрічають, перші, безумовно, знали — півтора місяця тому Дніпром через Чорне море вирушила на Кубань науково-дослідна експедиція (про що «День» розповідав). А ось уяву випадкових перехожих зовнішній вигляд того, на чому подолали цей шлях двадцять експериментаторів, вразив — веслове судно, що явно зійшло зі сторінок підручника історії, які оповідають про життя козацтва.
Нагадаємо. До складу команди, крім працівників різних інститутів (археологи, історики), увійшли представники правоохоронних органів, військові у відставці, студенти, програміст і шеф-кухар столичного ресторану. Загалом, всі ті, хто не побоявся вирушити в досить небезпечну подорож, і кого у процесі жорсткого конкурсного відбору капітан команди Сергій Воронов («експедитор» зі стажем, який йшов у такий «рейд» вчетверте) вважав гідним для «комплектації» колективу. Про мету: відбувався захід в рамках Року України в Росії, і, насамперед, «місіонери» везли на Кубань поздоровлення нашого Президента з нагоди 210-ї річниці створення кубанського козацтва на базі чорноморсько-запорізького війська. Наукова ж мета полягала у спробі змоделювати і перевірити у дії плавзасіб, яким користувалися наші предки в далекому ХVII столітті. Обрано було саме торгівельний корабель (з його кресленнями допомогли польські та санкт-петербурзькі вчені, а збудували чернігівські майстри) з двох причин: по-перше, було цікаво сконструювати те, що донині не моделювалося навіть у вигляді малої копії, по-друге, тому що козацька «чайка» — судно все ж таки військове, а на Кубань козаки ходили, за словами С. Воронова (на фото), виключно з миром, так би мовити, у бізнес-справах.
Що ж стосується самого переходу, легким його не назвеш: із 34-х днів шляху дощу не було лише 4 днi, в 9 із 14 днів на морі мандрівники отримували штормові попередження. До пункту прибуття, Таманського півострова, подолали відстань у двi тисячі кілометрів. Стихія була настільки неприхильною, що частину зворотного шляху екіпажу і кораблю довелося долати суходолом — на воду спустилися вже у Дніпрі. Зустріч з кубанцями була привітною — незважаючи на те, що місцевим жителям не до веселощів (Кубань нині переживає стихійне лихо), організовані російським урядом на честь «іменинників» урочистості вдалися на славу. Дуже доречними видалися послуги кваліфікованого кухаря: у чотирьох відвіданих українською командою обласних центрах за старовинними рецептами готували споконвічно козацькі страви: хмільного баранчика і мудрий борщ (враховуючи те, що у ХVI—ХVII століттях про картоплю і помідори наші предки не чули, страва, мабуть, була вельми незвичайною). У свою чергу, кубанці пригощали гостей місцевим там’янським вином: кажуть, незабутньо.
У планах на майбутнє української експедиції пройти частину знаменитого Шовкового Шляху (Азовським морем, через Дон, Волгу та Каспій) або Янтарним шляхом — Дунаєм і Чорним морем. Ризиковано, але дуже привабливо: навіть новачки висловили бажання йти і вдруге, і втретє — надто відрізняється такий відпочинок від звичного кожному «диванно-подушкового» способу життя. Щоправда, один із членів команди, інженер-програміст Сашко, відзначив: у дорозі дещо бракувало... комп’ютера.
