Відомий французький політолог П’єр Розанвалон днями в Києві презентував свою чергову працю — книжку під назвою «Демократична легітимність. Безсторонність, рефлективність, наближеність». З цієї нагоди, посольство Франції в Україні запросило журналістів на круглий стіл для обговорення теми «Легітимність влади у демократичному суспільстві», де був присутній і сам автор згаданої книги. Про П’єра Розанвалона одразу слід зазначити, що цей науковець вже чверть століття досліджує феномен сучасної демократії. Перелік його книг дуже великий, деякі з них після численних перекладів на іноземні мови стали навіть класичними — «Незавершена демократія», «Нове соціальне питання», а особливо «Концептуальна історія політики». На сьогоднішній день П’єр Розанвалон є професором престижної академічної установи у Франції — Колеж де Франс, а також керує одним із французьких мозкових установ — аналітичним центром «Республіка ідей».
Автор одразу підкреслив, що його книга — це відповідь на кризу демократичної легітимності, яку він спостерігає в численних країнах світу. «Це криза авторитету, довіри і легітимності, якщо б вони функціонували як належно, вони б дозволили зекономити масу зусиль в суспільстві. Нинішня світова фінансова криза — це є яскравим науковим прикладом кризи довіри в суспільстві», — підкреслив Розанвалон. Виходом із цієї кризи повинно бути відновлення довіри між акторами економічного життя. Відносно кризи легітимності, Розанвалон говорить, що її походження криється в зростаючої незадоволеності тим, яким чином втілюється права більшості. Тому, «сьогодні необхідно навчити демократію пересуватися водночас на двох ногах: перша нога — це демократія, яка ѓрунтується на принципі парламентської більшості; друга — це нові інституції, які б не мали виражений суто партійний характер.
Мета книги «Демократична легітимність...» — провести аналіз нових інституцій, які покликані втілювати і захищати суспільне благо. За словами Розанвалона, державні структури сьогодні все більше стають заручниками партійних інтересів, тому новою якістю втілення прав більшості, можуть стати нові інституції. До них він, по-перше, відносить всі організації, які мають незалежний або регуляторний характер, і такі організації вже існують в країнах розвинутої демократії, а по-друге, конституційні суди, які покликані дати відповідь на питання дотримання принципу рефлективності, які вже теж функціонують в усталених демократіях. З цього приводу Розанвалон привів цікавий приклад, порівнявши «суверену демократію» Володимира Путіна в Росії і «народну демократію» Уго Чавеса в Венесуелі з правління Напалеона III у Франції у XIX столітті. Усі ці режими закривали вищезгадані інституції, проводили гоніння на ЗМІ, тому що вважали і вважають, що вони є суспільне благо, тобто мають право говорити від імені більшості суспільства, яке вони представляють.
Але головним зауваженням Розанвалона було наступне. У період переходу з електоральної до постелекторальної демократії, є дуже важливим первинний досвід розвитку демократії, і це стосується країн не тільки з розвиненою демократією, а й початкових демократій, до яких відноситься і Україна. Тому для українського суспільства є вкрай важливим, що книга Розанвалона вперше після видання у Франції була перекладена саме на українську мову. Адже вітчизняні науковці матимуть змогу тепер одними з перших проаналізувати французький досвід демократії для українських реалій. Тут слід зауважити, що становлення української демократії є дуже болючим, тому що мало хто з європейських народів пережив за одне століття дві світові війни, три голодомори, періодичні репресії, втративши мільйони людей, як український. Тому, до критики демократії в Україні слід підходити дуже виважено, адже по деяким критеріям Україна має навіть значні успіхи в порівняння з іншими країнами. Але повертаючись до книги Розанвалона, якій відзначає, що все залежить від зусиль суспільства і розвитку незалежних інституцій, зауважимо, що Україні є ще багато над чим працювати.
