Через 23 роки після написання відомим українським композитором Іваном Карабицем опери-ораторії «Київські фрески» відбудеться довгоочікувана прем’єра цього знакового твору.
Прем’єра пройде у неділю на сцені Національної опери України. За диригентським пультом виступить син композитора Кирило Карабиць, що спеціально прилетів із Парижа. Кирило нині є диригентом оркестру «Радіо Франції». Прем’єра «Київських фресок» стане вечором пам’яті видатного маестро (17 січня йому виповнилося б 60 років). У спадщину Іван Федорович Карабиць залишив справжнє багатство — свої кращі твори (симфонії, ораторії, балети, камерні твори, мюзикли, музику до фільмів, пісні), а також чудових учнів (понад 20 років він викладав у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського). Маестро був фундатором і художнім керівником ансамблю «Київська камерата», організатором фестивалю «Київ-Музик-Фест», одним із батьків-засновників і багаторічним головою журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Твори Карабиця виконували провідні колективи не лише у нас у країні, але й за кордоном, зокрема, в знаменитому Карнегі-холі. Дехто називав композитора «везунчиком». Знаменитий, талановитий, мав чудову родину. Дружина — друг і муза, прекрасні діти, які продовжили музичну династію (Кирило — диригент, Іванна — майбутній музикознавець). Але не все радісно та щасливо складалося в творчому житті композитора. Так, свою заповітну мрію — почути оперу-ораторію «Київські фрески» на сцені Національної опери України Івану Федоровичу так і не судилося здійснити. З цим твором сталася драматична, майже детективна історія — зникла партитура. Як вдалося відновити «Київські фрески» — розповідає вдова композитора, кандидат мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Маріанна Карабиць:
— Буквально за тиждень до смерті Іван Федорович, відчуваючи, що сили його тануть, сказав: «Мене підняти з постелі зможе виконання «Київських фресок». Він дуже переживав, що так і не почув цей твір у тому вигляді, як він його написав. Дійсно, у «... фресок» була дуже драматична доля. Цей твір Іван Федорович написав 1982 року на замовлення Національної опери України. У ту пору художнім керівником театру був прекрасний диригент Стефан Турчак. Він попрохав чоловіка написати такий твір, який прославляв би Київ як духовну столицю України, і щоб твір став репертуарним, на одне відділення. Іван Федорович взявся за втілення цієї ідеї з великим ентузіазмом. Разом із поетом Борисом Олійником він ретельно займався лібрето опери-ораторії. До його тексту включено вірші Павла Тичини, Тараса Шевченка, Івана Драча та Бориса Олійника. «Київські фрески» вийшли у Івана Федоровича синтетичним твором: балет, ораторія, тексти читає читець, а також передбачалось мультимедійне вирішення сценографії (відео, слайди, графіка). Чоловік вважав Київ святим місцем, це було його улюблене місто, хоча він обожнював і свою батьківщину — Донецький край (композитор народився в селі Ялта Донецької обл. — Т. П.). Прославляючи Донбас, він написав ораторію на вірші В. Сосюри «Земля моя», але Київ він називав святим місцем і вірив, що наша столиця відродиться та стане європейським містом. Так ось, у «... фрески» Іван Федорович вклав усю свою душу. Ораторію прийняла худрада, але в театрі розпочався ремонт (реконструкція будівлі), потім сильно захворів і помер С. Турчак — так, кожного разу, щось заважало виконати ораторію... Тому нинішня прем’єра — безпрецедентний випадок, тим більше, що твори сучасних українських композиторів сьогодні дуже рідко звучать на сцені Київської опери.
— Маріанно Давидівно, в афіші написано, що 16 січня вперше буде виконані «Київські фрески», але ж ораторія одного разу виконувалася. Це сталося 19 років тому.
— Плутанини в цьому немає. Дійсно, в Національній опері України ораторія виконуватиметься вперше. Єдиного разу, в концертному виконанні «Київські фрески» прозвучали в Колонній залі ім. М. Лисенка. Її виконала капела «Думка» та Національний симфонічний оркестр України. Але прем’єра збіглася з драматичною ситуацією — аварією на Чорнобильській АЕС, і хоча концерт 30 квітня 1986 року все ж таки відбувся, навіть зберігся відеозапис, але ця подія фактично залишилася непоміченою в музичному житті Києва. Пригадайте, саме в ті дні кияни вивозили дітей із міста... А «Київські фрески» з прославлянням нашої столиці виявилися тоді зовсім не на часі...
Йшли роки, ноти припадали пилом, а Іван Федорович переживав, що його витвір так і не почула публіка. Хоча буквально за декілька днів до смерті він довідався, що капела «Думка» планує після їх повернення з гастролей Францією виконати оперу-ораторію навесні. Але 20 січня 2002 р. Іван Федорович помер... І про «... фрески» знову забули.
Ми з сином вирішили заради пам’яті Івана Федоровича виконати його останнє бажання щоб ораторія все ж прозвучала в Національній опері. Почали шукати партитуру й були приголомшені, довідавшись, що вона зникла. Кирило шукав у всіх київських архівах, у оркестрах, у бiблiотеках. Син після цих походів з болем розповідав за яких жахливих умов зберігаються рукописи та партитури. Лише в архіві Національної опери йому вдалося знайти ноти «... фресок», розписані за голосовими партіями. На їхній основі учень Івана Федоровича, талановитий молодий український композитор Артем Рощенко відновив партитуру. У нього є досвід такої копіткої роботи. Декілька років тому, після смерті Віталія Губаренка, Іван Федорович разом із Артемом відновили останній твір Губаренка, і його було виконано на вечорі пам’яті композитора. Нині, вже самостійно, А. Рощенко відтворив партитуру «Київських фресок», і в неділю твір уперше прозвучить.
— Хто зайнятий у постановці? І чому опера-ораторія нинi називається балетом-ораторією «Київські фрески»?
— У постановці зайняті: хор, балет, солісти та оркестр Національної опери України. Мені приємно, що в цій роботі взяв участь головний хормейстер театру Лев Миколайович Венедиктов, який ще два десятиріччя назад стояв біля джерел народження «... фресок». Текст читатиме А. Пономаренко. Хореографію поставила Алла Рубіна. Вона вигадала цікаві балетні ходи і мабуть тому керівництво театру назвало оперу- ораторію балетом-ораторією. Художник постановки — Марія Левитська, а диригуватиме Кирило Карабиць. Сподіваюся, що відтепер цей твір прикрашатиме афішу Київської опери і її пригоди стануть лише історією.
Мені приємно відчувати, що нарешті з «Київськими фресками» ознайомиться публіка і вона пересвідчиться, що цей твір анітрохи не застарів. Він стане не лише даниною пам’яті Івана Федоровича, який залишив помітний слід у історії української сучасної музики, а прозвучить у знаменні для нашої країни дні, коли Україна підноситься. Все ж таки мав рацію Карабиць, коли говорив, що наш Київ — велике місто, у якого є велика історія, а попереду — прекрасне й велике майбутнє.
