Колись у відомого польського режисера Кшиштофа Зануссі взяли інтерв’ю для телебачення. Наступного дня його хороший знайомий на запитання, як йому точка зору, висловлена Зануссі, відповів: нічого, тільки краватка була зав’язана кривувато. Це особливість телебачення — впливати картинкою, а не словами. У першому випуску «Подробно с Дмитрием Киселевым» (прем’єра програми вiдбулась 3 грудня) російський журналіст надів метелика, що явно не гармоніює з повсякденним уявленням, що саме повинно входити до гардеробу ведучого інформаційної передачі. Метелик у цьому випадку швидше за все був ознакою гравця (Кисельов — фанат кінного спорту і великого тенісу). Але однак він не зашкодив почути самого журналіста.
Безумовно, що Дмитро — майстер прямого ефіру. Великі кадри давали можливість бачити, як спалахують очі досвідченого гравця від очікуваної подачі Михайла Бродського. А саме ексцентричний лідер «Яблука» і став гостем першого випуску нової програми Д. Кисельова на ICTV. Шкода, що, на відміну від ведучого, глядачі не мали можливості спостерігати за очима М. Бродського, якого телевізійники вважали за краще «тримати» на середньому плані, що, до речі, експертами від моніторингу може бути розцінено, як негативна подача «суб’єкта виборчого процесу».
Програма складається з комплексу інформаційних сюжетів з імпровізаційними авторськими підведеннями ведучого і коментарями гостя, та після новинного блоку — власне інтерв’ю з гостем. Михайло Бродський — дуже вдала фігура для початку: колоритний, у кишеню за словом не лізе та вміє працювати на публіку. З таким можна ризикнути розпочати діалог з обвинувачення: «Ви вкрали чужу ідею» — і не боятися, що співрозмовник забуде про телекамеру (хоч тут потрібно визнати, що розкутість Михайла Юрійовича іноді балансує на межі дозволеного). М. Бродський у властивій йому манері взяв одразу бика за роги: повернув розмову на передвиборну фішку «яблучників» — про зниження ПДВ. Але тут у Кисельова виявився свій «рояль у кущах»: заступник голови ДПАУ Олексій Шитря справив враження тим, що відповідав на запитання чітко, на відміну від М. Бродського, що часом перечив самому собі. Михайло Юрійович брав іншим — натиском і невеликим набором заготованих прикладів. Кисельов же вважав за краще бити по хворому місцю: про яку відповідальність перед народом може йтися, якщо ви голосували проти прийняття Земельного кодексу? Бродський: а ми, як Президент, — з поправками. Кисельов: ви перекручуєте: Президент спочатку підписав, а потім указав на пункти, які потрібно допрацювати. А Бродський, як м’ячик, відскакує і повертається знову до свого: зниження ПДВ. Кисельов — сильний гравець і впевнено зупиняв опонента, особливо коли той норовив перейти на особистості («може, наша партія вас особисто і підвела, але не народ»). Але чи буде він таким же сильним, коли у студії з’являться інші гравці — з тієї ж «Трудової України» чи «За єдину Україну», і чи буде він таким вбивчим та точним у нападі? Чи буде вiн тодi цiкавим глядачу? Чи, може, вiн буде застрахований статусом зарубiжної телезiрки?
Його «Национальный интерес» (ТВЦ), продемонстрований у повторі в «Свободі слова» минулої неділі (до речі, також прямий ефір — і також уперше), показав рівень гри, на який здатен журналіст. Коли три учасники угоди десятирічної давності у Біловезькій пущі — Геннадій Бурбуліс, Станіслав Шушкевич, Леонід Кравчук — оцінювали минуле і перспективи СНД, пристрасті у московській студії вирували, їх вміло спрямовував у потрібне русло мудрий і блискучий Кисельов.
Д. Кисельова відрізняє свій стиль гри: спокійне очікування промаху і влучний удар — і все це у межах певної умовної конструкції-задуму, з якої, здається, Кисельова жодні несподіванки прямого ефіру не зможуть вибити. Його поява підбадьорила наш телеефір, підвищивши планку вимог до проведення та організації телепрограм. Коли ми говоримо про те, що нам заважає, ми часто посилаємося на очевидні об’єктивні причини — недосконале законодавство, ЗМІ не стали бізнесом, низька платоспроможність населення, тиск влади, уникаючи розмов про здорову конкуренцію. І ось зараз Кисельов своєю новою програмою кидає виклик усім українським телеведучим, подаючи новини не за готовим текстом, а у живій розмовній формі. Новини з Кисельовим — це серфінг на краю хвилі, особливий драйв. Чи зможе реальне ТБ, яким і є в чистому вигляді прямий ефір новин, витримати прихід такого «останнього героя»? Чи виявиться корисним це щеплення українському телебаченню? Витонченість, з якою кинуто виклик, не залишає сумнівів — виклик буде прийнято. І протягом найближчого часу.
ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ
Залишаючись автором і ведучим інтелектуального шоу «Национальный интерес» (яке виходить на московському каналі ТВЦ), головним редактором служби інформації каналу ICTV та продовжуючи вести на цьому каналі разом з Миколою Княжицьким недільну аналітичну програму «Свобода слова», російський журналіст, проте, взявся за новий масштабний проект. Чому? З цим запитанням «День» звернувся напередодні прем’єри програми до самого Дмитра КИСЕЛЬОВА :
— Згідно з європейськими законами журналістики, моя нова програма буде певним чином інформаційним злочином, оскільки інформація та її інтерпретація «злиті до одного флакона». Я буду розповідати новини, а не читати. Зараз я читаю власні тексти. Але хоч я «пакую» інформацію професійно, публіка необов’язково готова професійно її сприймати. Знаєте, як буває, — композитори пишуть музику для композиторів. А інші просто не можуть її чути та не розуміють. Такого роду виходять і новини. Тому нова програма буде своєрідним експериментом, певною провокацією — я спробую розповідати новини простою, людською мовою. І мені здається, що у цьому випадку люди зможуть краще «переварити» те чи інше повідомлення. Чому це злочин? Тому що це відхід від європейських канонів журналістики. Але я переконаний, що на пострадянському просторі це потрібно, це буде запитане —з тієї простої причини, що західна журналістика займається відтворюванням цінностей, а ми повинні займатися їх виробництвом на випаленій землі, залишеній після морального кодексу будівника комунізму. Нам треба пояснювати, що приватна земля — це добре (що цілком очевидно мається на увазі на Заході, а тут необов’язково — реальна, комуністична опозиція протидіє цьому); пояснювати, що людське життя — це цінність і т.д. Фактично, це буде спроба піднести людям більш адаптовану інформацію. Свого часу (це мій улюблений приклад) я зробив 52-хвилинну програму «Национальный интерес» про горілку — розповів її історію, представив різні погляди (у студії було 150 чоловік). І коли я прийшов у конюшню, конюх мені сказав: «Хороша була програма». Я спитав: «Сподобалася?» «Так. Але не сказав найголовнішого». Я питаю: «Чого не сказав?» «Яку брати». Відповіді саме на це запитання він чекав. І люди хочуть зрозуміти, «яку брати». Зокрема, вони хочуть зрозуміти реальні відмінності між політичними партіями, зрозуміти, обманюють їх чи ні, і т.д. Їм потрібен помічник для того, щоб розібратися у тому, у чому розібратися важко. Я не відчуваю, що я розбираюся, але, принаймні, це буде певною щиросердою спробою розібратися. Напевно, шлях буде тернистим і ризикованим, але інший варіант — нічого не робити.
«День» звертається до своїх читачів і експертів —надсилайте свої думки за адресою: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л або електронною поштою: [email protected].
