З ініціативи Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ/СНІД і Всеукраїнської асоціації зниження шкоди, за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Благодійного Фонду «Міжнародний Альянс із питань ВІЛ/СНІД в Україні» з 16 по 19 травня тривала Всеукраїнська акція Пам’яті людей, які померли від СНІДу у тридцяти містах України (Київ, Львів, Стрий, Соснівка та Червоноград Львівської обл., Ужгород, Чернівці, Хмельницький, Тернопіль, Вінниця, Житомир, Полтава, Кіровоград, Знам’янка Кіровоградської обл., Дніпропетровськ, Павлоград і Тернівка Дніпропетровської обл., Одеса, Херсон, Миколаїв, Донецьк, Макіївка і Слов’янськ Донецької обл., Сімферополь, Кривий Ріг, Черкаси, Чернігів, Прилуки і Ніжин Чернігівської обл., Харків). За підтримки місцевої влади та партнерів у ці дні посадили алеї пам’яті та клумби червоної стрічки, провели лекції в школах і робочих колективах, опитування населення, пам’ятні ходи, концерти, літургії.
Всесвітній день пам’яті людей, які померли від СНІДу, вперше відзначали в американському місті Сан-Франциско в 1983 році. Тих, кого згадує світ у третю неділю травня, щороку стає дедалі більше. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) досі залишається загадкою для медиків, оскільки засобу, що здатен повністю вилікувати людину, досі не знайшли. 23 роки тому почалася епідемія ВІЛ/СНІДу в світі. 23 роки людство намагається подолати це жахливе захворювання.
Чимраз більше уваги звертають на зростаючі темпи поширення ВІЛ/СНІДу в нашій країні, а головне — вихід цього захворювання за рамки так званих груп ризику. Якщо кілька років тому ВІЛ вважали виключно захворюванням, що характерне для споживачів ін’єкційних наркотиків, людей, які працюють у сфері секс- бізнесу, то сьогодні ми говоримо про збільшення випадків зараження серед населення, що не належить до перерахованих груп. Причинами захворювання є ризиковані форми поведінки — це безладне статеве життя, небезпечний секс, споживання ін’єкційних наркотиків.
Існує тільки три шляхи передачі вірусу: статевим шляхом, через кров і від матері до дитини при родах або ж із молоком. Саме захворювання окутане туманом міфів і легенд, що породжує страх, нетерпимість і грубість щодо людей, які мають ВІЛ-позитивний статус. Усі наукові та соціологічні дослідження констатують недостатній рівень знання серед населення країни стосовно захворювання, шляхів передачі, лікування та догляду за людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом. Найбільшу увагу привертає молодь, оскільки саме вона схильна ризикувати, пробуючи ін’єкційні наркотики та часто забуваючи про власну безпеку, що збільшує ймовірність передачі ВІЛ-інфекції (70% усіх випадків зараження ВІЛ реєструють серед споживачів ін’єкційних наркотиків). Ми боїмося визнати той факт, що нам уже давно час відмовитися від прищепленого невідомо ким почуття зневаги до власної безпеки, а головне — неповаги до наших сексуальних партнерів, друзів, колег. Ми боїмося визнати права всіх людей на життя — повноцінне, здорове, незалежно від соціальних статусів або медичних діагнозів.
«Люби, пам’ятай, живи!» — цей заклик сьогодні намагаються донести до більшості людей, яких уже зачепив ВІЛ/СНІД, які не хочуть, щоб із цим захворюванням зіткнулися майбутні покоління.
Вірус імунодефіциту людини не є захворюванням, що передається повітряно-краплинним шляхом, через піт, через поцілунок, через рукостискання, через використання спільного посуду. Не потрібно вважати, що люди, які живуть із ВІЛ/СНІД, не можуть жити повноцінним життям, працювати, кохати, товаришувати, одружуватися та навіть народжувати здорових дітей. Медицина не стоїть на місці, існують можливості підтримки здоров’я та нормального фізичного стану тисяч людей у всьому світі, які отримали ВІЛ-позитивний статус. Тільки потрібно зрозуміти це всім, не відвертатися, берегти себе та своїх коханих, не ризикувати їхнім здоров’ям, знати, а не боятися.
Із використанням матеріалів Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ/СНІД
Продовження теми на стор. "Суспільство"
