Вчорашню проміжну доповідь голови тимчасової слідчої комісії з питань банкрутства АКБ «Україна» Віктора Короля слухали в абсолютній парламентській тиші. Міністр фінансів Ігор Мітюков, наприклад, слухав її, як здалося з боку, навіть з більшою зосередженістю, ніж резолюцію Олександра Турчинова до щойно поданого урядом проекту Держбюджету.
Проте, така увага депутатів, міністрів та журналістів до звіту про пророблену «слідчими-законодавцями» роботу цілком зрозуміла. Не таємниця, що В. Король неодноразово обіцяв назвати не тільки причини кризи колись одного з найбільших українських комерційних банків, але й персоніфікувати осіб, причетних до банкрутства «України».
Нагадаємо, що АКБ «Україна» виник на основі одного з найбільших радянських банків — «Агропромбанку». На момент реєстрації в НБУ (28 вересня 1991 року) його статутний фонд становив 13 тис. грн. Після проведених до 1996 року шести емісій акцій він збільшився до 70,3 млн. грн. У активах банку знаходилися 27 дирекцій і більше 510 регіональних відділень, що безпосередньо обслуговували більше 200 тис. юридичних і близько 1,5 млн. фізичних осіб. Спочатку «Україна» створювався як спеціалізована банківська організація з фінансування агропромислового комплексу і вже через три-чотири роки увійшов у число восьми найбільш могутніх банків нашої країни.
Банк «Україна» завжди користувався увагою депутатів, уряду й Нацбанку», — заявив В. Король. Однак, на його думку, цей позитивний чинник «мав для банку і зворотню сторону». Як вдалося з’ясувати слідчим- депутатам, «були випадки неодноразового втручання політиків і високопоставлених персон у справи банку і спроби використати наймогутніші фінансові ресурси у своїх корисливих цілях». При цьому «і в «Україні» були керівники, які лобіювали такі інтереси високопоставлених членів уряду, політиків і представників ділової еліти», — підкреслив В. Король.
В. Король також сказав, що не далі, як два дні тому на засіданні депутатської слідчої комісії голови парламентських комітетів з правової політики та бюджету запропонували арбітражам розглядати питання неповернення грошей об’єктивно. І, мабуть, для більшої «об’єктивності» припинити на час ці справи. Більш того, як сказав «Дню» заступник глави слідчої комісії Віктор Суслов, «у ході своєї роботи ми постійно стикалися з «небажанням» НБУ, тимчасової адміністрації «України» надати нам інформацію про боржників банку».
Проте, до певних висновків слідчі-депутати все-таки прийшли. Зокрема, з початку 1996 року до 1997 р. прибутки банку скоротилися на 300 млн. грн. І вже у 1999 році «Україна» працювала збитково (— 123,1 млн. грн.) Зі слів В. Короля, причини цього — у далеко «не досконалій політиці» керівництва банку, яке часто видавало явно безповоротні кредити. Як з’ясувалося, не останню «скрипку» в банкрутстві банку зіграли Кабміни Павла Лазаренка, Валерія Пустовойтенка і Віктора Ющенка. За 1991-99 рр. було прийнято біля 30 урядових рішень, під які «Україна» виділила біля 459 млн. грн. (до речі, тільки 25 млн. були визнані «гарантованими»).
Крім цього, як стверджує В. Король, на сьогодні відомо більше 140 фірм, «за деякими з них стоять політики», які прямо причетні до банкрутства «України». При цьому на 20 цих організацій («Нафта-К», «Інтерагро», «Технопарк» та ін.) припадає більш ніж мільярдна заборгованість. Потрібно відзначити, також, що пік, по суті, розкрадення «України» В. Король пов’язує з «протеже НБУ» Віктором Кравцем, а також «командою» Володимира Сацюка. До речі, останній вельми вдало суміщав посаду голови ради банку з депутатським мандатом. На думку голови депутатської слідчої комісії, це дає підстави позбавити його депутатської недоторканості.
Більш того, зі слів В. Короля, банкрутство «України» відбувалося за повної «неуваги» з боку НБУ та уряду. Зокрема, передаючи заяву Володимира Стельмаха, що, мовляв, «Нацбанк не має повноважень втручатися у справи комерційних банків», він підкреслив, що «наявність державної частини «України» давала НБУ таку можливість». Загалом, не дивлячись ні на що, депутати свою частину роботи виконали. Подальший розвиток подій буде залежати від Генпрокуратури, повноваження якої у справі «України» значно ширші, аніж повноваження Нацбанку та депутатів разом взятих.
Що стосується роботи депутатської комісії, то, як і зазначав раніше в iнтерв ’ю «Дню» В. Суслов, «великої сенсації не сталося». Доказів про причетність до банкрутства «України», згаданих «побіжно» на прес-конференції народних депутатів Катерини Ващук та Людмили Супрун, а також, міністра фінансів Ігоря Мітюкова, В. Король не пред’явив. Правда, «дісталося» Олександру Волкову, який двічі не з’явився на «допит» «слідчих-депутатів». У зв’язку з цим хотілося б зазначити, що причини та винуватців банкрутства такого титана, як «Україна» можна було проаналізувати більш глибше та подати на суд громадськості ще багатьох наших чиновників різного рівня, які залишилися «в тіні». Оцінюючи підсумки «депутатського» слідства, мимоволі згадуєш і їх сміливі заяви, що нам, мовляв, все відомо і докази ми маємо, і офіційна заява Михайла Бродського про документи, що ніби є у нього «на Мітюкова», та інтерв’ю «загнаних у глухий кут» менеджерів «України» (ми, мовляв, нічого не могли зробити — «все йшло зверху»), та постійні перестановки НБУ — «Україна» — уряд «реформаторів»...
