Це буде вечір зустрічі майстрів, які тривалий час ішли паралельними шляхами і їхні творчі долі, чомусь, не перетиналися. Неймовірно, але факт: уперше музиканти виступлять разом на головній сцені нашої країни! Програму митці підготували шикарну — пролунають світові хіти й шедеври української музики. Це буде одноразова творча акція, бо нині організувати гастролі такого великого колективу, як Національний оркестр, — непросто, а в Попадюка розписані виступи на рік вперед, хоча митці зізнаються, що мріють записати диск і готові вирушити в турне, щойно знайдуть спонсорів або меценатів.
Цінуючи класику, Василь Попадюк понад усе любить національну музику, зокрема гуцульську. Зі слов’янських — румунську, мадярську, до душі — романтичний композитор Еніо Моріконе. Власні уподобання формують його репертуар. «Я люблю, щоб було багато гармонії, — каже скрипаль. — А із музикантів люблю тих, хто може імпровізувати. Музикальність для мене — це той ключ, який відкриває душу людини, незалежно від її національності»!
— Наш колектив завжди з великим задоволенням виступає з видатними музикантами і співаками, — сказав «Дню» художній керівник і головний диригент Національного академічного оркестру народних інструментів України Віктор ГУЦАЛ. — Переконаний, що концерт, який ми презентуємо в Палаці «Україна» разом із Василем Попадюком, меломани не пропустять. Цей всесвітньовідомий скрипаль-віртуоз багато років живе у Канаді, але ніколи не забував про своє коріння, тож при нагоді приїжджає на Батьківщину. Він — блискучий музикант, виступає у стилі world musiс, має свою, особливу манеру виконання творів і дуже різнобарвний репертуар — від класики до джазу, від етно-музики до естрадних композицій. Із Василем приємно спілкуватися і працювати. У нього така колосальна енергетика, що дає заряд музикантам і публіці. Цей концерт — наша перша спроба, і я переконаний, що не остання! Ми плануємо зробити спільний запис і видати диск.
Основою програм нашого колективу є народна інструментальна музика всіх регіонів України (оригінальні ансамблі: сопілкарів, троїстих музик, бандуристів, дримбарів, виконавців на зозульках). Наш оркестр завжди виступає наживо, без фонограм, нині співпрацюємо з режисерами палацу, щоб звучання у залі було хорошим, бо одна справа — виступати у Національній філармоній (де ідеальна акустика), зовсім інша — в «Україні», де потрібні мікрофони, щоб добре визвучити кожен інструмент. Зараз час, коли всі колективи (симфонічні оркестри й камерні ансамблі) освоюють великі сценічні площадки, і ми теж ідемо цим шляхом. Ми, музиканти, готові виступати де завгодно, — аби нас слухали! Можна пригадати часи радянської влади, коли такі великі митці, як Ойстрах, Ростропович, не соромилися грати у клубах, бо головне — щоб на концерти приходили слухачі. Ми й на стадіоні готові виступати — якби були повні трибуни. Зараз є така техніка, що можна кожну скрипку, зозульку чи сопілочку визвучити. Головне для нас — відчувати зворотній зв’язок із слухачами!
До речі, 12 квітня будемо святкувати 43-тю річницю заснування оркестру (у далекому 1970 р. у Національній опері відбувся перший концерт славетного колективу). Обов’язково у програмі 21 березня пролунає «Запорозький марш», який зберіг і доніс до наших днів роменський кобзар Євген Адамцевич, а нове «дихання» йому дав маестро Віктор Гуцал. Фактично з цього маршу почали писати творчу історію Національного оркестру народних інструментів, цей твір присутній у кожному їхньому виступі, а глядачі завжди стоячи вітають музикантів.