У Житомирі День десантника відзначають чи не найгучніше в Україні. Це й не дивно — в місті базується 95-та окрема аеромобільна бригада, яка вважається однією з кращих у цьому роді військ, що справедливо зараховують до елітних. Отже, минулої неділі на літовище «Смоківка», розташоване на околиці обласного центру, прийшли тисячі дорослих разом з дітьми. І організатори — громадська організація «Купол», Житомирська обласна спілка ветеранів афганської війни, яким допомагали командування 8-го армійського корпусу, вояки згаданої бригади, облдержадміністрація — багато зробили, щоб свято вийшло видовищним. Для публіки було виставлено бойову та парашутну техніку, пройшов фестиваль військово-патріотичної пісні. З літака на поле висадився справжній десант під куполами. Окрасою програми стали виступи розвідників 95-ї бригади, показові польоти літаків із виконанням фігур вищого пілотажу членів місцевого клубу «Авіатик», розігрування бою проти наркоділків і звільнення захоплених у рабство людей. Розвідні підрозділи вважаються елітою і в самих аеромобільних військах — хлопці в маскхалатах і з пов’язками на головах забивали руками цвяхи в дошки, били головами цеглини, демонстрували велику вправність у рукопашному бою (серед іншого з ризикованими акробатичними трюками), прийоми захисту громадян від нападів. Було й соло майора Ігоря Дзюби (саме в день свята він став офіцером запасу й уже колишнім начальником розвідки бригади) — один на один, один проти двох і більше озброєних нападників, причому прийоми він проводив блискавично та віртуозно. Щодо пілотів, то не могли не викликати захоплення каскади повітряних трюків на ЯК-52 у виконанні тренера збірної України з цього виду спорту Леоніда Одаєва, а ще майстерність колишнього «афганця», потім «чорнобильця», а нині відомого в Житомирі бізнесмена Леоніда Крігера, який на власному гвинтокрилі продемонстрував просто карколомні для цього виду машин фігури. Тривожило інше — іноді трюки виконували дуже близько до глядачів (нагадаємо, було багато дітей), і тоді відразу згадувалася трагедія на Скнилівському літовищі під Львовом.
...Уже під кінець свята кореспонденту «Дня» пощастило коротко переговорити з І. Дзюбою (після того, як розвідники добре попідкидали його у повітря на знак поваги). Груди в орденах і медалях — їх п’ятнадцять, зокрема, орден «Доблесть і честь» за участь у миротворчій операції в Іраку. Свою кар’єру він почав командиром взводу особливого призначення у внутрішніх військах, за радянських часів брав участь у підтриманні миру в Нагірному Карабаху, Абхазії, Південній Осетії, Ферганській долині (Узбекистан). Каже: «Досить, 21 календарний рік в армії, все, що зміг, реалізував, запустив спеціальні довгострокові програми підготовки розвідників, підготував собі гідну заміну. Ні про що не шкодую, я був на своєму місці. Але, чесно кажучи, Україна плювати хотіла на свою армію. Наприклад, я отримував чистими 3 000 гривень. Зараз під Києвом організовую військово-патріотичний союз «Гвардія», який займатиметься вихованням молодого покоління».
Ще одне суперечливе враження — на святі поруч звучали гасла «Слава повітряно-десантним військам СРСР!» (бо його корені саме з тих часів) і «Слава аеромобільним військам України!». Дуже хотілося б, щоб українські десантники відчували різницю, хоча одночасно й лунали слова: «Ми готові захистити Батьківщину!». Але представляється, якщо її в розквіті сил залишають такі аси, як Ігор Дзюба, зробити це буде дедалі складніше.
