Приватизовану частину приміщення Луцької музичної школи №1 буде передано у комунальну власність — таке рішення прийняла директор дитячого центру «Світлинка».
«Ласим» шматочком, навколо якого останнім часом розгорілися справжні баталії (щось на зразок волинської «Криворіжсталі»), є старезне приміщення, споруджене ще у кінці XIX століття. Тут була музична школа і «за Польщі», і «за совєтів», і така тривала історія використання справила на дім не найкращий вплив. Підлогу з’їли щурі, під час ремонту їхнi тушки (розміром з доброго кота) знаходили не один раз...
Конфлікт розгорівся тоді, коли частину приміщення приватизувала «Світлинка». Її очолює дочка луцького мера Тетяна Кривицька. Можливо, якби не цей факт, протистояння або взагалі не було, або воно не досягло б критичної точки кипіння. До такого висновку спонукає «історія питання». Центр раннього інтелектуально-естетичного розвитку «Світлинка» починав свою діяльність у напівпідвальному приміщенні. Те, що попит на подібні заклади є, факт незаперечний, адже у Луцьку існують і «маленькі» школи, і приватні класи вивчення іноземних мов, і так звані «елітні» групи у дитсадках. У приватні руки «Світлинки» відходила невелика кількість території (одна четверта від загальної площі), та ще й ті кімнати, які для навчального процесу давно не використовувалися. Поруч зі старою будівлею завершувалося спорудження нового, у якому є 28 класів європейського зразка (кожен викладач — в окремому) та академічний концертний зал на 450 місць. Чи багато подібних новосіль відбулося за роки української незалежності?.. Нову музичну школу споруджено за кошти місцевого бюджету, і Луцьк наразі залишається одним з небагатьох українських міст, де батьки оплачують лише 12 відсотків вартості навчання дітей у музшколі, а 88 відсотків бере на себе місцева влада. У «Світлинці» ж батьки оплачують навчання і розвиток свого чада на 100 відсотків.
У тому, законна чи незаконна приватизація захаращених кімнат у старій музичній школі, розбиралося вже два суди: Волинський господарчий та, на вимогу колективу музичної школи, аналогічний рівненський. У той час, коли на мітингах незадоволені приватизацією виставляли плакати «Кривицький, віддай вкрадену школу!» (хоча злочинцем людину може назвати, як відомо, лише суд), міський голова по всій Україні шукав для музичної школи фортепіано марки «Стенвей». В одному з інтернет-видань було опубліковано матеріал волинських журналістів з іронічною назвою «Візьми собі, доню, шматочок музичної школи» (хоча, якщо ставитися безсторонньо, то всі ми чиїсь діти) — а вихованці «Світлинки» готували мюзикл, з яким перемогли на міжнародному конкурсі і отримали запрошення у Польщу, Росію та Болгарію.
Можливо, противники приватизації й самі не сподівалися на своєрідну перемогу, якщо нею для них можна вважати рішення Тетяни Антонівни повернути приватизоване й капітально відремонтоване приміщення у «рідні пенати» музичної школи. Але «недоброзичливе сусідство», як висловилася вона, вражає не лише педколектив «Світлинки», а й дітей та їхніх батьків. Кажуть, що окремі викладачі музичної кидали в спину діткам зі «Світлинки» образливі слова, знищували кульки, якими вони прикрашали приміщення до свят... Юридично відмова від приватизації буде оформлена протягом двох тижнів. Луцький міський голова ж це рішення підтримав: «Ситуація зайшла занадто далеко. Перша музична школа — осередок постійної соціальної напруги, за півроку колектив змінив трьох директорів, войовничість витісняє творчість, і це позначається на якості освітніх послуг. Це як хворобливий нав’язливий стан, і навіть 10 судових рішень про законність приватизації на нього не вплинуть, тому треба було прибрати подразник...».
Кажуть, що добре сміється той, хто сміється останній. Оскільки на місцевий бюджет музичній школі після того, як у її утримання і спорудження вкладено стільки грошей, вже не варто розраховувати. А платити за тепло, світло і т.п. треба. Збільшувати розмір батьківської плати навряд чи реально. І що, віддавати частину приміщення в оренду чи на продаж?..
