Часто Хануку приймають за єврейський Новий рік. Причини для цього є: по-перше, вона частіше за все припадає на середину грудня; по- друге, святкується Ханука шумно, весело, з вогнями й піснями. Але корені цього свята зовсім не новорічні.
У перекладі з івриту слово «ханука» означає «освячення дому, оновлення, новосілля». Це свято, дійсно, «нове» — воно наймолодше з усіх біблійних дат, оскільки Хануці «всього» 2160 років. Щоб зрозуміти суть цього свята, нам доведеться повернутися у II століття до нашої ери, коли Іудея перебувала під владою царя Антіоха IV з грецької династії Селевкідів. Прийшовши до Палестини після завойовницьких воєн Олександра Македонського, греки спочатку не втручалися у внутрішні справи євреїв, надавши їм політичного й релігійного суверенітету. Але згодом вони почали все настирливіше створювати в Іудеї «елліністичний культурний простір». За Антіоха IV пригноблення єврейської віри досягло апогею. Євреям було заборонено читати Тору, робити обрізання, відзначати Суботу й єврейські свята. По всій країні було встановлено язичеські вівтарі й статуї грецьких богів, насамперед, самих царів з селевкідської династії. Все це здійснювалося за мовчазної, а інколи й активної підтримки значної частини євреїв, яка вважала грецьку культуру високорозвиненою й прогресивною, а власну — застарілою. Саме ця «п'ята колона» завдала найстрашнішого удару по всіх устоях єврейського народу. Зрештою, греки вдерлися до святая святих єврейської релігії — Єрусалимського Храму, спалили згортки Тори, принесли свиню в жертву на жертовникові Храму й встановили там статую Зевса.
І тоді в країні спалахнуло повстання. На чолі його стала родина когенів — священиків з роду Хашмонаїв (Маккавеїв). Партизанська війна, розпочата 168 року до н. е. Матітьягу Хашмонаєм та його п'ятьма синами, швидко охопила всю Іудею. 164 року до н. е. армія повстанців, очолювана Йєгудою Маккавеєм, завдала низку нищівних поразок грецьким полководцям, і 25 числа єврейського місяця кислєв увійшла до Єрусалима.
Очистивши місто від ворогів, повстанці прийшли до Храму, щоб відновити службу. Для цього необхідно було запалити менору — золотий храмовий семисвічник, до якого заливалася спеціальна освячена оливкова олія. Але всі посудини зі священною олією було розбито греками. Після довгих пошуків усе ж таки знайшлася одна незаймана посудина з олією. Її могло вистачити максимум на один день. Для приготування нової олії потрібно було сім днів. І тоді Всевишній створив диво. Олія в менорі горіла вісім днів, доки священики не приготували нову. В пам'ять про це диво єврейськими мудрецями було започатковано свято Ханука — свято освячення Храму й звільнення Єрусалима, свято новосілля, свято вогнів і світла. Династія Хашмонаїв залишалася при владі ще двісті років. У єврейській історії цього часу були зльоти й падіння, періоди свободи й поневолення. Але спробу підмінити духовні цінності єврейського народу, підірвати його життєздатність зсередини було зірвано — остаточно й безповоротно, й нагадуванням про це служить свято Ханука.
Основний ритуал цього свята сьогодні — запалювання ханукальних свічок. Свічки запалюються з настанням темряви. В перший день запалюється одна свічка, в другий — дві й так аж до останнього, восьмого дня, коли запалюються всі вісім свічок і світильник — ханукія — постає в усій своїй пишності. Ханукальні світильники робiт видатних ювелірів прикрашають кращі музеї світу. Однак на ханукії дев'ять гілок. Навіщо потрібна дев'ята гілка світильника? В неї вставляється дев'ята свічка — допоміжна, від якої запалюються всі інші.
Кожна родина запалює свічки у себе вдома. Прийнято ставити світильники так, щоб їх було видно з вулиці, наприклад, на підвіконні. Таким чином євреї намагаються якомога ширше розповсюдити пам'ять про диво, за допомогою ханукальних свічок внести в цей світ якомога більше світла. Вулиці ізраїльських міст під час Хануки заповнюються тисячами маленьких вогників, що грають, мерехтять у нічному повітрі. Колись в українських містах і містечках можна було побачити таке ж видовище. А потім вогні пішли. Тепер вони повертаються, але повільно, нерішуче, неначе боячись принести в світ надто багато світла...
Глибокий символ вбачається в тому, що Ханука припадає на початок зими — час найдовших ночей. Вогні освітлюють довгу й холодну ніч, допомагають нам пережити її й дочекатися ранку. Вогні духовності й віри, вогні, що нагадують про диво, допомагають людству переживати найважчі й найбезпросвітніші періоди історії.
Боротьба Маккавеїв, розпочата два тисячоліття тому, триває й сьогодні. В двадцятому столітті над єврейським народом знову чорним привидом нависла загроза повної асиміляції. Відхід від власної культури й традицій став повсюдним явищем. Але сила євреїв у тому, що вони не тільки пам'ятають про чудеса, але й вірять у них. Вірять у те, що повернеться Єрусалимський Храм і тисячі тисяч ханукальних свічок зіллються воєдино, знову ставши храмовим світильником. І ця віра допомагає їм пережити навіть найтемнішу ніч, піднятися з найглибших духовних ям. У наш час головне питання Хануки — «чи бути мені самим собою?» — стоїть не тільки перед євреями, але й перед кожним народом, кожною окремою людиною. Загроза втратити культурну, духовну, національну самобутність — загальна проблема двадцятого століття. Й нехай сьогоднішні «елліністи» вклоняються не Зевсу, а грошам, війні, комп'ютеру або політиці — їхній вплив не менш руйнівний. У наших силах визначити, чи стане 21 вік століттям оновлення й освячення, «століттям Хануки»...
Цього року з Ханукою збігається ще одна «ханука» — новосілля молодої єврейської громади «Еш а-Тора», яка 5 грудня, в перший день свята, відкриває свій новий центр на Верхньому Валу, в самому серці історичного єврейського Києва. Знаменно, що «Еш а- Тора» означає «вогонь Тори». В перший день свята Ханука члени громади «Еш а-Тора» відкриють двері центру й почнуть першу громадську молитву... Вони освятять свій маленький храм і віритимуть, що Творець знов здійснить диво й їхнього маленького вогню вистачить на всіх.
