Хтось колись влучно зауважив, що Клара Пилипівна була аконфесійною: православні Київського патріархату мали за свою, автокефальні — також, греко- та римо-католики наголошували на її прихильності до них... Гадаю, вона просто була мудрою людиною, об’єктивною журналісткою і доброю християнкою. Провести її в останню путь прийшли: Апостольський нунцій Іван Юркович, єпископ Вишгородський і Подільський УАПЦ Володимир, отець Володимир Ставникович УПЦ КП, який відслужив панахиду. (Більшість єпископів УГКЦ на чолі з Блаженнішим Любомиром (Гузаром) на Соборі (зібрання. — Ред.) у Лондоні, тому не могли бути присутніми особисто. Свої співчуття вони передали через прес-службу Церкви). А також племінник Гліб від імені всієї родини з Калінінграда, редакція «Дня», студентки 1981 року випуску Донецького інституту радянської торгівлі (нині — Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського) Любов Литвинова і Наталія Зовенко, де свого часу Клара Гудзик працювала на викладацькій роботі. «Я прийшла в журналістику, а точніше, в газету «День» із зовсім іншої «планети»: здобувши технічну освіту, кілька десятиліть працювавши інженером, перекладачем, науковцем, викладачем комп’ютерних дисциплін у вищому навчальному закладі, — писала Клара Гудзик у своїй передмові до «Апокрифів...». Це, так би мовити, інформація — офіційна, біографічна. А з нашого багаторічного спілкування з нею відомо, що вона зналася на балеті й опері, любила подорожувати, у свої 70 із гаком років купалася взимку в ополонці, а влітку вправно долала гірську річку, даючи фору молодим!
«Найперша моя зустріч, коли я тільки-но приїхав до Києва, була з пані Кларою, — пригадує Апостольський нунцій Іван Юркович. — Було несподіванкою одразу мати можливість спілкуватися з таким авторитетним виданням, як «День». Безумовно, пані Клара була дуже цікавою особистістю під професійним кутом зору. Вона мала чутливість до всіх конфесій. Усвідомлювала роль кожної в українській історії та українському суспільстві. Зокрема, нашої — Католицької церкви. Цікавою вона була ще як людина, котра, досягнувши шістдесятирічного віку, знайшла своє покликання як журналіст. Очевидно, Україна усвідомлює свою потребу в її творчому доробку».
Після прощання в редакції відбувся поминальний обід, на який зібралися теперішні й колишні працівники газети. «Кожен, хто гортав книжку «Апокрифи Клари Гудзик, натрапляв на безліч цікавих матеріалів, — відзначила головний редактор «Дня» Лариса Івшина.— Серед них — стаття «Місіонерки милосердя» — про сестер-кармеліток. У своєму київському притулку вони годували і приймали найбільш нужденних і незахищених. З якою гідністю, простотою і глибиною серця це написано! Мабуть, такою була мова перших християн, які вціліли в образі Клари Пилипівни до сьогодні. Вона уміла говорити з церковними ієрархами, наприклад Папою Римським Іваном Павлом ІІ («Зустріч із Римським папою Іваном Павлом ІІ стала для мене значною подією вже через те, що проблемам церковного життя газета «День» приділяє неабияку увагу, — згадувала Клара Гудзик. — Можна навіть сказати, що завдяки нашій газеті ця тема знайшла у світських ЗМІ своє законне і постійне місце — як один із вагомих проявів суспільного життя... Скориставшись цією нагодою, я вручила Римському папі комплект компакт-дисків — версію електронної бібліотеки газети «День». На початку аудієнції звернулася до понтифіка польською мовою, та коли він дізнався, звідки я приїхала, то перейшов на українську»), і з оболонським чоботарем (стаття «Гідно вистояти — то не така проста справа») однією й тією ж мовою — мовою справжньої християнки. Запам’ятаймо її такою. І будьмо її послідовниками в любові й милосерді». Добре, що залишилася книжка «Апокрифи Клари Гудзик» — вона служитиме моральним і духовним заповітом. Цікаво, що цей твір розпочинається і закінчується публікаціями на тему Різдва. В одній з них Клара Пилипівна писала: «Наші колядки є, безумовно, одними з найбільш яскравих ознак цього свята... Колись Тургенєв написав, що в часи тяжких роздумів про долю свого народу єдиною втіхою для нього залишається російська мова. Для мене такою втіхою є стародавні українські колядки. Складно сказати, що в них первісне. Чи надзвичайна краса, що здійснює магічний вплив на душу слухача, чи, навпаки, містика наївної віри наших предків робить колядки таким дивом. Проте коли їх слухаєш, зникають сумніви, народжується надія». Клара Пилипівна померла в третій день різдвяних свят... Вічна їй пам’ять.
P. S. Спогади про Клару Гудзик читайте в найближчих номерах «Дня».
