Організувала її, надихнувши, втім, радше причарувавши меценатів, відома акторка Людмила Лимар. Жінка пристрасна, палка, не чужа романтизму, вона назвала свій театр "Срібний острів".
Тут - і декларація гордовитого служіння красі, і трохи зверхній натяк на зв'язок із традиціями "срібного віку". Втім, відкривається антреприза мелодрамою Габрієли Запольської "Їх четверо" ("Трагедія дурних людей"). І треба вважати, що глядачам навряд чи запропонують зразок концептуальної, насиченої складною символікою та режисерськими винаходами вистави. Має відбутися бенкет акторських емоцій, досить насичений соціальним пафосом. Чесне реалістичне видовище.
Компаньйонів для свого дебюту як антрепренера Людмила Лимар дібрала славних - разом із нею на сцену БК "Метрострою", де, до речі, перед цим давав вистави перший український приватний театр "Браво!", а ще раніш перебував Молодіжний, вийдуть її колеги з Театру на лівому березі Дніпра Ніна Білецька, Алла та Олег Масленникови, а також актор рідкісної сценічної чутливості Володимир Кузнєцов, який, на жаль, після виходу з трупи Віталія Малахова не брав участі в театральних проектах принаймні два сезони. Команда згуртована, але, за законами антрепризи, тимчасова.
Поява "Срібного острова" - факт, безумовно, помітний. Либонь не лише ініціативою популярної актриси, яка і перед цим рішуче будувала власну долю, не задовольняючись положенням прими в театрі Митницького та регулярно створюючи моновистави ("Відьму" за поемою Тараса Шевченка та ностальгійне шоу "Мені так хочеться щастя та ласки" за романсами Олександра Вертинського Людмила Лимар з успіхом грала навіть в Единбурзі). Проте, можливо, зухвалим відчаєм цієї ініціативи. Продовжуючи працювати в одній з найвлаштованіших столичних труп, де стабільний успіх у глядачів не скасував досі чисто художніх пошуків, актриса стає "остров'янкою" - антрепренером. Просто кажучи, роботодавцем для себе й талановитих товаришів, яких жахає перспектива бути кіоскерами чи "човниками". Напевно, на урочистому відкритті "Срібного острову" темпераментно проголошуватимуть спічі про творчі мотиви народження театру. Справжня причина появи таких антреприз - принизливі, нескінченні нестатки державних театрів, що поступово перетворюються на тимчасові (поки остаточно не припиниться крапельниця дотацій) команди. А не сім'ї, як було колись.
