Втрата

Пішов із життя Володимир Куліш

25 липня 2011 року на 57 році життя, після тривалої важкої хвороби, покинув цей світ ветеран органів державної безпеки, полковник запасу Служби безпеки України КУЛІШ Володимир Петрович.

Усе своє свідоме життя він присвятив українській контррозвідці.

Він був серед тих, хто вкладав свій інтелект, організаторські здібності й життя в її створення й розвиток.

Свою професійну кар’єру він закінчив на посаді одного з її керівників.

Енергія й воля Володимира Куліша сприяли вирішенню серйозних питань забезпечення суверенітету й незалежності України в складних умовах її державного становлення на початку 90-х років ХХ століття.

Ми пам’ятатимемо не тільки ці його якості.

У нашій пам’яті він назавжди залишиться зазвичай усміхненим, гострим на слово й діло, щедрим на щирі людські взаємини.

Висловлюємо свої щирі співчуття рідним Володі — дружині Тетяні та сину Ігореві.

Вічна пам’ять вашому чоловікові й батькові, хорошій людині й відданому другові.

Він був справжнім

Не думалося, не гадалося, що Володимир Петрович Куліш може ось так, передчасно, відійти за межу, що більше ніколи не пролунає його бадьорий голос: «Привіт, друже!». Однак його, на превеликий жаль, вже нема серед нас. «Мне не стало хватать его только сейчас, когда он не вернулся из боя…»

Коли я дізнався, що Петрович веде нерівний бій із тяжкою хворобою, то чомусь був переконаний: він неодмінно викарабкається. Бо це був чоловік великої сили волі, незламної сили духу. Справжній український полковник. Не судилося викарабкатися. Чому? Чому? Навіть у шпиталі він надиктовував сторінки майбутньої книжки, розмірковував над аспектами можливого кіносценарію цього твору. Він так багато хотів розповісти про подробиці унікальних спецоперацій, які стосувалися чи то викриття агентів іноземних розвідок, чи то особливих контррозвідувальних заходів у військово-технічній сфері.

Чи бажав він слави, нагород? Мабуть, що – ні. Куліш ніколи «не ганявся» за орденами, не хотів визнання будь-якою ціною. Він був просто професіоналом спецслужби й завжди – на передовій, як я гадаю. І коли я з часом дізнався, що хлопців з групи Куліша, як і його самого, так і не було нагороджено за блискучу міжнародну спецоперацію в порту Жовтневий, то був вражений. Кілька разів говорив Кулішу, що про цю несправедливість треба розповісти в пресі. Однак він лише віднікувався, мовляв, не варто. Але ж ота робота Куліша й команди сприяла зміцненню міжнародного авторитету держави.

Володимир Петрович вибивався зі звичної колії. Був неординарною й яскравою особистістю. З ним було легко і просто товаришувати. Він знав ціну слова. Він був просто справжнім. Прощай, брате!