В одному зі своїх оповідань 1985 року Євген Гуцало писав:
«Прожите життя — це наче велика держава, яка існує за певними законами,
а ми в цій державі присутні хіба що завдяки пам'яті, яка також підвладна
певним своєрідним законам. Зусиллями пам'яті ми силкуємося реставрувати
минуле, близьке чи далеке, і, відновивши з більшою чи меншою плотською
переконливістю, намагаємось переконати себе, що прожите життя не вигадка
чи міф, що воно — така сама об'єктивна реальність, як і день нинішній».
У цьому сенсі відкриття меморіальної дошки на будинку № 3, що на вулиці
Суворова, де жив і працював письменник (на знiмку), — це вузлик на пам'ять
поколінням прийдешнім і нинішнім, натрапивши на який, може й не один із
зацікавленням прочитає чи то збірку його поезій, чи то щось із його багатого
новелістичного доробку.
Після вдалого творчого дебюту в 60-х роках, коли Євген Гуцало надрукував
кілька надзвичайно поетичних новел, його одразу помітили й прийняли до
сонму маститих. Тож доля Гуцала складалася як і в більшості «легалізованих»
письменників: його багато видавали, проте... дедалі менше читали. Тож відкриттям
меморіальної дошки зроблено велику й важливу справу, адже не в одного перехожого,
що випадково кине на неї оком, виникне запитання: «Гуцало? А хто це?»
