Українське суспільство уже давно зрозуміло, що дитячі притулки й інтернати — не найкращий спосіб виховання майбутнього нації. Нещодавно до такого висновку прийшли й у відповідних владних кабінетах. За ініціативи Українського фонду «Благополуччя дітей» та за сприяння Міністерства у справах молоді, сім’ї та спорту, Державної соціальної служби для дітей, місцевої влади різних рівнів у 2004 році розпочався проект із реформування системи піклування про дітей. Його результати, оприлюднені вчора, показали: темпи перетворення притулків та інтернатів на будинки сімейного типу вже за кілька років дозволять сказати, що в Україні немає дітей без батьків.
Реформування догляду за дітьми, які залишилися без батьків, впроваджувався у чотирьох областях України. «За цей час завдяки переходу на сімейні форми виховання родину отримали 1302 дитини. Вважайте, що ми таким чином закрили щонайменше чотири інтернати, — говорить заступник міністра молоді, сім’ї та спорту Світлана Толстоухова. І справді, за даними міністерства у 2006 році було усиновлено або взято під опіку половину всіх усиновлених в Україні дітей. Цей факт називають прямим наслідком впровадження державної програми реформування закладів для дітей-сиріт, прийнятої у травні минулого року. Якщо все йтиме за планом, то до завершення програми — у 2017 році в Україні майже не залишиться інтернатів у теперішньому розумінні цього слова.
Окрему увагу під час реалізації проекту було приділено підготовці прийомних батьків за адаптованою для України програмою «ПРАЙД». Адже для усиновлення дитини одного бажання замало. Замало й самих грошей: потрібні, насамперед, навички роботи із дітьми, що побували на вулиці. За три роки теоретичні знання з поводження з дітьми набули 290 батьків-вихователів. На спеціальних сесіях кандидатів у батьки навчали оберігати й захищати дитину, розуміти й задовольняти її потреби, зміцнювати зв’язки із родиною тощо. «Діти прекрасно розуміють, що втратили батьків. Тому, потрапивши у нову родину, спочатку радіють, — говорить директор організації Stichting Op Kleine Schaal Роб ван Паже. — Але згодом дитина починає випробовувати свою нову сім’ю: а чи готові вони пробачати мені? Чи не виженуть мене, коли я щось розіб’ю чи зламаю? Отож, насамперед, треба навчити батьків, як поводитися у складні періоди».
Проект пройшов успішно і заслуговує на продовження, впевнені як його організатори, так і багатодітні родини. Про перспективи дітей, що залишилися без батьківської опіки, багато кажуть результати соціологічного опитування, проведеного Інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка в областях, де відбувався проект. Як показало опитування, понад дві третини опитаних співчувають дітям, які виховуються в інтернатах, і лише кожен двадцять п’ятий упереджений щодо сиріт, оскільки вбачає в них потенційних правопорушників. Разом із тим жалісливі українці майже нічого не знають про нинішнє реформування системи закладів опіки — лише 5% респондентів обізнані в цьому питанні, решта — чули в цілому або не чули про таке взагалі. Майже 70% українців вважають, що популяризація усиновлення дітей громадянами України сприятиме реформуванню, ще 79% роблять ставку на підтримку створення й функціонування прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, дві третини опитаних впевнені, що треба насамперед допомагати сім’ям у складних життєвих обставинах, щоб діти не потрапляли до інтернатів.
Але, вочевидь, українці досі мають замало інформації про самотніх дітей, про те, як можна їм допомагати. На ключове питання — а що можете й хочете зробити для них саме ви? — потенційні батьки майже в один голос відповіли «не хочу». Усиновити дитину, створити будинок сімейного типу, стати опікуном чи хоча б вихователем хочуть не більше 5 % опитаних. Хоча і це не можна назвати досягненнями, вважаючи, яку кількість фінансових і соціальних проблем повинні вирішувати пересічні українці.
