Народжувалося змагання у важких муках. Річ навіть не у фінансових труднощах. Це питання практично на всіх конкурсах вирішується дуже важко. Спонсорство і меценатство в Україні непопулярне через невідрегульовані законодавчі акти. Мінкульт намагається викроїти щось із мізерних бюджетних коштів, але... Ось і доводиться оргкомітетам крутитися, шукаючи кошти. Перший кобзарський конкурс задумувався як міжнародний. Чекали гостей із США, Канади, Росії. Та з різних об’єктивних і суб’єктивних причин іноземні бандуристи не приїхали. Що робити? Довелося перебудовуватися на ходу, міняти статус, передруковувати бланки дипломів. «Як говорили козаки: вітру не буде, треба руками веслувати», — підкреслив голова журі Володимир Єсипок, який очолює Всеукраїнську спілку кобзарів.
Свою майстерність показали українські музики та співаки (45 осіб). І були відкриття! Ми почули прекрасних молодих виконавців. Наприклад, першу премію в номінації «Співак-бандурист (традиційні інструменти)» отримав киянин Тарас Компаниченко — віртуозний музика, тонкий інтерпретатор фольклору. У програмах (трьох турах) Тарас виконував твори різних жанрів: канти, думи, ліричні пісні — кожен твір, немовби мінівистава.
Якби присуджувався приз «глядацьких уподобань», то його, безсумнівно, отримав би молодий львів’янин Дмитро Губ’як, який посів перше місце в номінації «Співак-бандурист (сучасна бандура)». Дмитро не просто прекрасно співає та грає, але й сам пише музику, продовжуючи кобзарські традиції, з’єднуючи в своїх композиціях старовину і сучасність.
Проте не обійшлося й без закулісних конфліктів. Серед конкурсантів були учні членів журі, яким важко було встояти перед спокусою «протягнути» своїх. Тому один із членів суддівської бригади грюкнув дверима й не захотів брати участь у роздачі призів. За день пристрасті вляглися, але вирішили, що раз немає консенсусу, то гран-прі не присуджуватимуть. У номінаціях «Ансамблі» та «Співачка-бандуристка (сучасна бандура)» перших премій також не дали. Друге місце завоював квартет «Львів’янка», і відзначили ще двох вокалісток — Олену Кушнір (Львів), Ірину Рудзик (Луцьк).
— Виступ фіналістів конкурсу записали на аудіодиск (80 хвилин), і планується, що буде організовано гастрольний тур великими містами України, — сказав Володимир Єсипок. — Найголовнішим є те, що кобзарські традиції живуть. На бандурі грають не лише професіонали, але й аматори. Багато кобзарів-солістів, тріо, квартетів і гуртів є практично в усіх регіонах України. Є клуби, школи, ліцеї, на кафедрах народних інструментів (в НАМУ, університеті культури, педінститутах) навчають студентів музичним і вокальним премудростям гри на кобзі, лірі, бандурі. Цікаві школи бандуристів є за кордоном: у Детройті, Торонто, на Кубані. Бандура — не архаїчний інструмент. Мене втiшає, що він є популярним у молоді. Не ходитиму далеко за прикладом. У нашому концерті бере участь дитячий гурт «Соколики». 8-10 поколінь виросло в цьому колективі. І нехай не всі хлоп’ята стали музиками-професіоналами, але я певен, що любов до української пісні вони збережуть на все життя. Кобзарський репертуар тісно пов’язаний із загальноосвітньою програмою: з історією України, природознавством, літературою, музикою.
Сьогодні грати на бандурі складно. Збільшився спектр інструментів. Є прості кобзи, а є й такі сучасні бандури, на яких можна років зо 20 вчитися грати, зате й можливості збільшуються. Можна виконувати не лише народну музику, але й складні твори (українських і зарубіжних композиторів) класики й сучасності.
