Добрий день шановна редакціє!
Мені 12 років. Я навчаюсь у сьомому класі в місті Новомиргороді Кіровоградської області.
Майже щодня вчителі нашої школи дорікають: «А чому це я повинна вчити вас, мені й так не платять» або «Яке право я маю вчити учнів за копійки, які невчасно видають». Я б дуже хотіла, щоб вчасно давали зарплатню вчителям. Була б у мене така можливість, я б виплачувала студентам стипендію, бо зараз її не видають, а якщо й платять, то дрібні копійки. Зараз багато людей віддають останні гроші на те, щоб вивчити свою дитину якоїсь професії.
Я живу в п’ятиповерховому будинку. Мешканці нашого будинку не пам’ятають, коли востаннє була тепла вода. А чому немає гарячої води? Це пояснюється тим, що шахтарям, які добувають вугілля в нашому місті, не платять зарплатні. В нашому місті-провінції немає навіть лазні, де раніше можна було досхочу помитися.
Проте в місті є декілька дитбудинків. Цією зимою наша школа збирала теплий одяг та іграшки для бідних сиріт. А що, хіба нам про це піклуватись? На це є Верховна Рада України та керівництво державою. А ще завуч нашої школи розпорядився, щоб у кожному класі (з 7 до 9) створили «тимурівську команду» для допомоги ветеранам Великої Вітчизняної війни, пенсіонерам і безпомічним старим людям. Їм не платять пенсії. Я б неодмінно виплатила пенсію. Мої подруги в класі ніколи не бували на морі, в таборах відпочинку, бували найдальше в Кіровограді та Вінниці. Пам’ятаю, якось ми грались і я поцікавилася, в кого яка мрія. «Я мрію поїхати в Діснейленд», «А я хочу, щоб у мене була машина», «Моя мрія — щоб було багато грошей». Потім запитали мене. А яка у мене мрія? Я хочу, щоб в нашій країні було все гаразд, бо вона з кожним роком впадає ще в більшу кризу, ніж була. Я сподіваюся, що колись все-таки в нашої країни буде добра репутація. А ще я б не поскупилась на гроші й наказала б медикам-дослідникам, щоб вони знайшли нарешті ліки від СНІДу, наркоманії та алкоголізму.
Катя ВОРОНIНА, 12 років м.Новомиргород
