Леонід Кравчук на запитання кореспондента «Дня» відповів: «Я чесно вам скажу: я друзів Президента не знаю ні в минулому, ні в теперішньому часі. Він не ділиться зі мною — хто у нього друг. Я краще анекдот розповім. Два чоловіки розмовляють про те, що таке політика. Різні формулювання наводять, сперечаються. І один говорить: «Нічого ти не розумієш. Бачиш, на дереві сидить комар?» «Ні, не бачу», — відповідає той. «А хоботок бачиш?» — «Ні!» — «Так політика ще тонша». Ігор Осташ у відповідь на те ж запитання «Що б це означало?» роз'яснив кореспондентові «Дня»: «Мабуть, у них однакові погляди на розвиток світової співдружності, і вони люди, котрі готові підтримати у важку хвилину один одного». Роман Зварич чомусь сміявся: «Це означає, що наш Президент не розуміє, на якому світі він живе, тому що давно не дивився на календар. Арафат, котрий прожив більшу частину життя за межами правового поля, порушуючи всі норми цивілізації, котрий відповідає за безліч жертв, за підтримку терористичних угруповань, ставши злегка респектабельним, раптом виявився другом глави європейської держави. Це дуже необережно з боку Леоніда Кучми. Це свідчить тільки про рівень... краще не скажу чого».
А Ігор Гаврилов, навпаки, був серйозний: «Якщо Президент говорить, що Арафат його особистий друг, то чому він повинен обманювати суспільство, що це не його друг? Сказав правду, ось і все». Дмитро Табачник був вельми здивований: «Я цього не чув, і тому не можу повірити, що, працюючи п'ять років над встановленням стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами, для Президента України Ясiр Арафат може бути «старим добрим другом». Ну, старий — це зрозуміло. А якщо добрий — це дещо суперечить всім основним положенням багатовекторності української політики». Михайло Бродський дав абсолютно оригінальне трактування: «Я думаю, що та ситуація, в яку Президент потрапив, запропонувавши Березовського на посаду в СНД, змушує його якось з неї виходити. Показати, наприклад, прихильність до якихось антисемітських, антиізраїльських настроїв. Але цікаве інше: що говоритиме Президент наступного разу, наприклад, з приводу Осики, котрого, наскільки я знаю, він рекомендував на заступника виконавчого секретаря СНД. Сплохував із Лазаренком — поцілував комуністів. Сплохував із Березовським — поцілував Арафата. А сплохує з Осикою — кого цілуватиме, я не знаю».
«Марно смієтеся, — сказало поінформоване джерело, — Арафат, чий візит не планувався, заїхав до Кучми з Росії після дзвінка Єльцина, котрий обговорював з Арафатом питання про зброю, які могли б вирішитися за участю України». Версія здається абсолютно неймовірною, тому нехай уже краще Арафат буде просто другом Леоніда Кучми...
ДОВІДКА «Дня»
Ясiр Арафат (Мухаммед Абед Аруф Арафат) народився 1929 р. в Єрусалимі. У 1952–1956 рр. очолював Лігу палестинських студентів у Каїрі. Один із засновників руху Аль-Фатах (Національного визволення Палестини). З червня 1968 — голова виконавчого комітету Організації Визволення Палестини (ОВП), президент центрального комітету ОВП, голова політичного департаменту. З 1973 — голова Палестинської національної влади, з 1994 — міністр внутрішніх справ Палестини, головнокомандувач палестинських революційних сил. Лауреат Нобелівської премії миру 1994 р. — спільно з Їцхаком Рабином. Вважається поміркованим палестинським лідером, хоча Ізраїль постійно звинувачує його у фактичній підтримці тероризму та зриві останніх домовленостей iз врегулювання на Близькому Сході. Останні кілька років він — частий гість у європейських столицях та Вашингтоні. Завжди мав дуже тісні вiдносини з ЦК КПРС, користувався підтримкою, зокрема й фінансовою, СРСР. Намагається продовжити цю традицію з Росією.
