Позавчора у стінах Верховної Ради тільки лінивий не коментував перспективи Сергія Тігіпка зайняти крісло Голови правління НБУ. Про це ж на прес-конференції вельми однозначно говорив і сам Володимир Стельмах: мовляв, насторожують претензії колишнього банкіра, політичної фігури зайняти його, пана Стельмаха, місце. З високою часткою імовірності, такі претензії є і вони відповідають дійсності. Це, в свою чергу, дає підстави стверджувати, що в боротьбі за крісло прем’єра інтереси претендентів від шахтарського краю остаточно зіткнуться з небажанням Анатолія Кінаха це крісло залишати. Останній, мабуть, і зробив паралельний хід, приєднавшись до торгів, публічно повісивши на Володимира Стельмаха ярлик неефективної політики НБУ і, фактично, давши зелене світло кандидатурі Тігіпка. Тепер, напевно, конкурентам Кінаха заручитися підтримкою «трудовиків» буде складніше.
Загалом зрозуміло, що зміщенням Стельмаха намагаються розв’язати прем’єрський вузол. Але ось спосіб, яким намагаються це зробити, викликає запитання: а чи замислюються взагалі учасники прем’єрської гонки про курс гривні, котирування українських держоблігацій на зовнішніх ринках, про те, що відкрита політизація питання недоречна по відношенню до такої делікатної сфери, як Нацбанк? Може, якщо вирішили змінювати, то хоч би робили це тихо і швидко? Добре знайомі з особливостями характеру Володимира Семеновича кажуть, що розумніше було б вирішувати проблему тет-а-тет: від обвинувачень у непрофесіоналізмі досвідчений банкір, за їхніми словами, «звіріє». До речі, позавчора на прес-конференції щосили ухиляючись від прямого коментування слів Пинзеника (ніби Стельмаха хочуть «попросити», оскільки він не «включає друкарський станок» — не хоче, отже, зрозуміти бюджетних труднощів цього року), Володимир Семенович усе ж зробив кілька цікавих заяв. Наприклад, з його слів, ефективне управління державним боргом (як зовнішнім, так і внутрішнім) для нашої країни нехарактерне. Що насправді зовнішні вливання Україні вже не настільки потрібні, як здається чи як хоче показати уряд. Що американські експерти, які приїхали ознайомитися з проблемою ПДВ, поїхали ні з чим («не знайшли кінців проблеми»). Що обтяженому виконанням бюджету уряду часом доводиться у приватних розмовах «натякати»: давай, мовляв, один-два мільярди надрукуємо... З усім цим, якщо вірити В. Стельмаху, він, згідно з Конституцією та Законом про НБУ, «не погоджується». Не беремося стовідсотково стверджувати, але народний депутат Олег Зарубінський говорив, що за часів прем’єрства Ющенка відносини уряду з НБУ були більш дружніми, ніж сьогодні. Злі язики стверджують, що траплялося навіть п’ять мільярдів гривень друкувати. «Брехня. Прямими емiсiями дефіцит бюджету НБУ за час мого керівництва не покривав», — такою була відповідь Володимира Стельмаха.
Публічне протистояння навколо «кадрового пакету» на підвищених тонах таким чином, можливо, і цікаве громадськості, але навряд чи воно послугує позитивним сигналом для української економіки. Ні для кого не є таємницею, що зовсім нещодавно МВФ визнав роботу НБУ й урядовий проект бюджету конструктивними. Що Мінфін, намірившись вийти на європейський ринок облігацій із державними цінними паперами, вже отримав там неприємний прогноз. Країні, зрештою, бюджет потрібно затвердити до Нового року, а цілком очевидно, що настільки явне протистояння Кабмін-НБУ дає зацікавленим у поділі «засіків Батьківщини» нові політичні аргументи. Здавалося б — треба об’єднувати зусилля... Але ж ні: крісла — кріслами, бюджет — бюджетом, а виборцям — видовище. Останнє, до речі, обіцяє бути гострим. Процедура зміни Глави НБУ (без очевидних на те економічних підстав) — складніша, ніж візит до стоматолога. Навіть якщо Президент підтримає пропозицію Кінаха, то її ще потрібно провести через парламент. А з більшістю, як усі вже мали можливість пересвідчитись, там труднощі. Стельмах — не бюджет, і «НУ» за його відставку не голосуватиме. Позиції інших фракцій, впливових і не дуже, явно залежатимуть від рішення стосовно прем’єра. Більш тихим міг би виявитися шлях через Наглядову раду НБУ. Вона, згідно із законом, хоч і не може впливати на кадрову політику, але має дуже широкі повноваження. До речі, обвинувачення на адресу Стельмаха, за бажання можна було б адресувати і Раді, яка розробляє основи кредитної політики, здійснює контроль за їхнім виконанням, затверджує прибутки і витрати НБУ, приймає рішення про збільшення його статутного капіталу, затверджує рішення Правління Нацбанку про участь у міжнародних фінансових організаціях, дає найрізноманітніші рекомендації уряду...
Для непосвячених — до складу цієї впливової структури входять сім осіб, призначених Президентом, сім — парламентом, і Голова правління НБУ. І у разі «неодноразового невиконання» або поганого «виконання Правлінням НБУ рішень Ради Нацбанку», вона має повне право звернутися до спікера Верховної Ради або до Президента з «викладом своїх позицій». Чи варто звертати увагу, що ці «позиції» сьогодні могли б звучати більш переконливо, ніж прем’єрські? Чому уряд не пішов таким шляхом? Адже у складі Ради НБУ нараховуються три «трудовики», один «регіонал»... Загалом, як мінімум вісім персон, від яких можна було б чекати позитивного рішення «стосовно Стельмаха»? Напевно, тому, що присутність у складі НР Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, зміщеного учора з посади чернігівського губернатора Миколи Бутка, і деяких інших все одно спричинила б політичну «бучу». Що проте також може слугувати яскравим підтвердженням, що крісла прем’єра і глави НБУ замовлені «одним пакетом».
