Громадські активісти та діячі культури натрапили на цікаву знахідку у резиденції колишнього президента України Віктора Януковича. Із числа автівок, які знаходилися у гаражі Межигір’я, три машини є власністю Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Це раритетні автомобілі — дві «Чайки» 1962 року випуску, яких у світі всього 18 зразків, а також лімузин «Зіл-114» 1977 року випуску. Яким чином раритетні автівки, які вважалися державним майном, опинилися у власності колишнього гаранта, з’ясовували в Антикорупційному комітеті по боротьбі з корупцією у державних органах влади.
— До нас звернулися працівники кіностудії ім. О. Довженка і попросили долучитися до виявлення схеми, завдяки якій дані автівки опинился у резиденції. Ми провели громадське розслідування і виявили таке, — розповідає прес-секретар Антикорупційного комітету Олександр Герасимов. — Кіностудєю з 2005 року керуєт Ігор Стабчанський, у 2009 році він узяв комерційний кредит у маловідомому банку «Камбіо», заставив весь автопарк кіностудії, в тому числі й нові автівки, через півроку ці машини були передані банку, а потім реалізовані на аукціоні державною виконавчою службою. Нам вдалося отримати акт прийому-передачі та акт продажу рухомого майна з цих торгів. У цих аукціонах брали участь фірми, які мали причетність до Стабчанського. Після аукціону машини були передані Межигір’ю. За нашою інформацією, Стабчанський мав стосунки із заступником міністра МВС Лєкарем Сергієм, обоє були близькі до так званої «сім’ї». Окрім автівок, у резиденції виявили ще певні матеріальні цінності, які колись були у власності кіностудії. Зараз ми шукаємо документальні докази.
До речі, продали автівки на аукціоні за заниженою ціною — усього по 200 тисяч гривень кожна, тоді як їхня реальна вартість сягає двох мільйонів гривень за одну машину. Аби повернути автівки кіностудії, активісти звертаються до Міністерства культури, Кабінету Міністрів, Асамблеї діячів культури та в.о. президента Олександра Турчинова із проханням створити робочу групу для розслідування діяльності керівництва кіностудії, передати ці дані правоохоронним органам, а також розробити програму порятунку самої кіностудії. Як каже кінорежисер Іван Семенець, який останні вісім років тут працює, від кіношного «вулика», де одночасно працювало кілька знімальних груп у різних павільйонах, зараз нічого не лишилося. Якщо раніше обладнання та павільйони здавалися в оренду, то зараз попиту на це немає, оскільки керівництво завищило ціни у кілька разів.
— Кіностудія може за рік давати державі 10 мільйонів доларів прибутку, тут можна одночасно вести десять проектів, і для цього не треба виділяти кошти з державного бюджету, а лише створити можливості для роботи, — каже Семенець.
Колега кінорежисера Роман Зав’ялов розповідає, що на кіностудії ще лишилося багато добра, яке можна використовувати і на якому можна заробляти: сучасні комплекти світла, унікальний звукоцех, найкращі в Україні комплекти оптики, які можна здавати в оренду за ціною тисяча доларів за день.
— До 2005 року кіностудія була самоокупною за рахунок творчих колективів, які тут співпрацювали. Але зараз тут їх не більше 20. Бо договір про надання послуг заключають лише на місяць, а планувати довгострокову діяльність у таких умовах неможливо. Протягом останніх років кіностудія не випустила жодного художнього фільму. Ми вважаємо, що кіностудія свідомо доводилась до такого стану, щоб на її території був зведений житловий квартал, а це 12 гектарів практично у центрі міста, — додає Олександр Герасимов.
Активісти намагалися зв’язатися з директором кіностудії Стабчанським, щоб почути його думку, але з’ясувалося, що він покинув територію України та, ймовірно, перебуває у Бельгії.
