Днями Кіровоград зустрічав Олександра Плетінка, який служив у 1-му батальйоні 93-ї бригади зенітно-ракетних військ (військова частина А-1302, селище Черкаське, Дніпропетровщина). «Хай вас Бог береже» — простягнула йому шоколадку маленька дівчинка. Щойно ступивши на площу Героїв Майдану, Сашко знітився і засоромився. Лише дякував і відмовчувався на запитання журналістів... Олександра, як і дві сотні його побратимів, з 25 серпня (після тяжкого бою з регулярною російською армією) вважали зниклими безвісти, але рідні, забивши в усі дзвони, знайшли юнака і домоглися його визволення.
Заховавши телефон у сіні, Сашко зміг додзвонитися до мами і повідомити про своє місце розташування — Сніжне, Донецької області.
«Нам сказали, що мій син зник безвісти, але він зміг мені подзвонити, вже перебуваючи в полоні. Коли я приїхала в частину, в Черкаське, мене туди спочатку не пускали, а потім ніхто не визнавав, що існує така проблема, навіть попри те, що син виходив на зв’язок! Я їздила в Київ, писала заяви в СБУ, намагалася, щоб усі знали, що в Сніжному в полоні перебуває близько двох сотень хлопців», — розповідає пані Наталія, мама Олександра. Вона радить батькам інших полонених не здаватися і стукати в усі двері: «Якійсь мамі сказали йти на упізнання, вона похилила голову і плаче. Нас примушують проходити пекло! А мені казали, що замість нього хтось інший говорив. Як я могла не упізнати голос мого сина?»
До речі, участь у визволенні полонених якоюсь мірою узяли і журналісти. Дядько Сашка звернувся до однієї з кіровоградських газет з надією, що ЗМІ допоможуть поширити інформацію про зниклого. Журналісти зв’язалися із заступником обласного військового комісара підполковником Олегом Молчановим. Він просто зателефонував до своїх колег зі сходу і поцікавився місцезнаходженням кількох військовослужбовців з Кіровограда, зокрема й Сашка. Після цього мамі Олександра навіть видали довідку, що Олександр Плетінко є учасником АТО.
«Але за пошуки хлопця ніхто братися не хотів», — розповідає Світлана Томашевська, редактор «Першої електронної газети». До звільнення хлопців журналісти підключили народного депутата Станіслава Березкіна, обласну Спілку ветеранів Афганістану (її члени своєю чергою заручилися підтримкою генерала Володимира Рубана). Вони й домоглися, щоб хлопця внесли до списків полонених і обміняли на полонених терористів. Разом із Олександром із полону в Сніжному було визволено ще 72 бійців.
Олександр не хоче згадувати про дні, проведені в полоні. Каже, що там залишилися півтори сотні хлопців зі Львівщини, Закарпаття та Волині. Уже за десять днів він знову повернеться у військову частину, щоб і далі захищати нашу Вітчизну.
