Якщо держава розширить медичні програми, ситуацію можна змінити вже через 3—4 роки.
Протягом останнього десятиліття Україна залишається одним із світових лідерів... з поширення епідемії СНІДу: на сьогодні тільки зареєстрованих хворих понад 360 тисяч. Як показує світова практика, СНІД — це не тільки медична, а навіть швидше соціальна хвороба. Останні дослідження у цій сфері показують, що шанс зупинити епідемію і врятуватися в України є. При правильному використанні державних і громадських ресурсів переломити хід імунодефіцитної історії можна буде вже через 3—4 роки.
Найбільшими осередками ВІЛ/СНІДу в Україні залишаються міста, де у 1996— 1997 роках спалахнула епідемія серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Це Одеса, Донецьк, Херсон. Київ посідає сьоме місце за поширенням хвороби: тут хворіють, лікуються і вмирають понад 3,5 тисячі людей. За інформацією Київської міської координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу, профілактичні заходи вже дають певний ефект. Зокрема, постійно скорочується кількість заражених шляхом наркотичних ін’єкцій, а поширення доступної антиретровірусної терапії поступово скорочує кількість ВІЛ-інфікованих немовлят. Проте заспокоюватися в жодному разі не можна. Україні вкрай необхідно створити належні умови для лікування хворих, проводити більш жорстку агітацію серед населення і, звичайно, прискорити процес виявлення ВІЛ-інфікованих — інакше над епідемією буде втрачено навіть той контроль, який існує зараз.
Широкомасштабні профілактичні заходи у столиці проводяться уже впродовж п’яти років. За цей час намітилися певні тенденції, які дозволяють змоделювати розвиток ситуації у найближчому майбутньому. Зокрема, експерти наводять такі факти: за вісім років епідемії кількість заражених через ін’єкційні наркотики скоротилася майже удвічі. Натомість зросла кількість заражень статевим шляхом, а також шляхом передачі вірусу від матері до дитини (відповідно 26% і 23%). Якраз шляхом відповідного інформування населення ці способи зараження можна суттєво обмежити. «Минуло десять років від початку епідемії, тобто, у багатьох людей тільки зараз починають розвиватися клінічні ознаки імунодефіциту, — говорить Лариса Бочкова, завідувач відділу моніторингу Центру профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом. — Саме через це оперативна статистика, що показує зниження кількості виявлених уперше хворих не відображає реальної картини». Офіційні дані по Києву відрізняються від реальних майже у шість разів, вважають експерти та співробітники центрів, що безпосередньо працюють із ВІЛ-інфікованими. Статистика також вказує на збільшення кількості інфікованих жінок репродуктивного віку — нині хворих жінок майже стільки ж, скільки й чоловіків, тоді як 5—7 років тому чоловіча частка складала до 80% ВІЛ- інфікованих.
Як розвиватиметься епідемія, приблизно відомо вже зараз. Є два можливі шляхи: за умови розширення державних програм підтримки хворих і без державної допомоги. Якщо на державному рівні не відбудеться позитивних змін, сценарій розвитку епідемії вкрай песимістичний: у 2009—2014 роках кількість хворих українців може сягнути 3,5% — понад 800 тисяч осіб. Далі — поглиблення демографічної кризи за рахунок підвищення смертності інфікованих жінок до 40% і збільшення кількості хворих немовлят: при відсутності антиретровірусної терапії ризик народити ВІЛ-інфіковану дитину сягає понад 40% випадків.
За умови доступності антиретровірусної терапії до 2009 року кількість інфікованих все одно поступово зростатиме, але досягне не більше ніж півмільйона українців. Суттєво зменшиться кількість хворих серед новонароджених: якщо вагітні жінки отримуватимуть належну профілактику, ймовірність зараження дитини складає від 2 до 10%. Подальше поширення інформації про ВІЛ/СНІД серед населення, існування програм обміну шприців, ефективні обстеження на ВІЛ дозволять суттєво скоротити швидкість поширення вірусу серед груп ризику. Разом iз тим, за умови належного фінансування, лікарі прогнозують збільшення тривалості життя людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом.
За даними Київського міського центру боротьби із ВІЛ/СНІДом, позитивні зрушення фіксують і дослідження громадської думки. Загрозу ВІЛ-інфекції для міста визнають як серйозну понад 70% опитаних, але про свій ВІЛ-статус напевно знає тільки половина. Понад 50% киян вважають, що особисте ставлення до людини не змінилося б, якби стало відомо про ВІЛ-позитивність. Переважна більшість опитаних громадян знають, що СНІД не передається побутовим шляхом і визнають, що інформація про небезпеку інфікування суттєво впливає на їхню поведінку.
