Відмова державтоінспекції у проведенні 4 червня мотоциклетного шоу в центрі Черкас не затьмарила свята. Населення, на відміну від інспекторів, з однаковою прихильністю зустрічало кавалькаду «Харлей-Девідсонів», «Хонд», «Кавасакі», а то й просто переобладнаних вітчизняних «Дніпрів» в усіх без винятку містах і селах по маршруту байк-акції.
Понад 600 байкерів з’їхалися з України, Росії, Молдови, Польщі на II Міжнародний мотофестиваль «Тарасова гора-2005», що проходив з 3 по 5 червня ц.р. на Черкащині. За традицією, байкери мали досить насичену програму. Визначивши три «базові» точки в області — Черкаси, Канів і турбаза «Придніпровська» неподалік села Чапаївка Золотоноського району — та зазнавши невдачі в першій із них (до речі, керівництво фестивалю бачить у відмові даішників і свою провину: запізнилося з подачею заявки), байкери надолужили втрачене в решті точок. Виступи рок-гуртів «Рок-н-рольні вовки», «D.V.S.» (англо-український проект), «Борщ» (в якому грає Піпа з «ВВ»), «Енцефал» (колектив приїхав з Армянська, Крим, — батьківщини натхненника фестивалю Salvador’a), змагання з боді-арту, конкурс за звання «міс фестиваль», мотоциклетний парад...
Як повідомив для «Дня» Salvador (в миру — приватний підприємець Ашот Арушанов), торік їх також спіткала невдача: учасників першого фестивалю не пустили на мотоциклах на Чернечу гору. Цього року, слава Богу, в Каневі обійшлося без прикрих інцидентів. Затягнуті в чорну шкіру байкери без пригод виїхали на своїх мотоциклах на гору, віддали данину шаноби Тарасу Григоровичу. Опісля подалися до Канівської школи-інтернату, де подарували дітлахам книги, що їх спонсорувала група компаній «Родовід». До речі, «Абетки» від «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги», «Тореодорів з Васюківки» Всеволода Нестайка інтернатівцям вручав президент цих компаній Ігор Дідківський, котрий у вільний від роботи час залюбки ганяє свою «Хонду — Чорну Вдову» байківськими трасами. З дозволу викладачів діти мали змогу покататися з байкерами на мотоциклах.
— Суспільство по-різному сприймає наше захоплення, — розповів мені байкер по кличці Друг. — Є щирі прихильники, є байдужі, є непримиренні судді. Але ми оптимісти й рухаємося далі. Незабаром нас чекають рейси до Одеси, Івано-Франківська. Там нас приймають привітніше. Втім, візити на Чернечу гору до Кобзаря були, є й будуть нашою традицією.
— Чи можете процитувати щось із Шевченка?
— А чого ж… «Як умру, то поховайте мене на могилі…»
— Навіщо так сумно? — до розмови підключився Salvador. — Краще розкажи про те, що байківський рух започаткували в Штатах колишні вояки, котрі повернулися з В’єтнаму, яким ніде було притулитися в суспільстві, єдиним шансом, виходом для них було — на мотоцикла й гайда! За це їх називали 1-процентниками. А ми себе як називаємо?
— 99-процентниками, — відповів Друг. — Тому що ми — повноцінні українці. Я, між іншим, працюю в управлінні справами Верховної Ради. Крім мене тут чимало людей, які реалізували себе в житті. Але є й молоді, 15-річні. Звісно, ми їм допомагаємо, шануючи їхню любов до мотоциклів, швидкості. Байк — це стиль життя. Це — адреналін. Це — енергетика. Це — сила. Думаю, якби Великий Кобзар був живий, він обов’язково спробував би. А потім написав би класну поезію.
