Фактично тривожним сигналом стали останні трагічні випадки: замах на вбивство судді Галицького районного суду Львова судді Іванни Серьодкіної, вбивство судді Одеського арбітражного суду Бориса Вихрова, вбивство підсудного Приходька під час слухання справи у Краснодарському міськсуді Луганської області. Список випадків шантажу, погроз, замахів на суддів та інших учасників як кримінального, так і цивільного процесу можна продовжувати. «Нещодавно у Харкові було вчинено збройний напад на конвой у приміщенні обласного суду, — говорить голова Харківського обласного суду Василь Бринцев, — у перестрілці загинуло двоє людей». Проведене розслідування, за його словами, показало, що бойовики мали необмежений доступ до всіх учасників процесу. Можна лише уявити, як почувався суддя, коли виносив вирок підсудному. Не такі рідкісні випадки нападів на суддів прямо в робочому кабінеті. Є навіть факти, коли свідок давав свідчення в залі суду, а до його спини в цей час було приставлено пістолета.
Судді, обурені своїм беззахисним становищем, вирішили ініціювати перегляд законодавства, що передбачає державний захист працівників суду і правоохоронних органів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Однак законодавство на папері надає їм захист. А реально на ці потреби обласний суд отримує всього 300 гривень щомісяця, коли, за словами Василя Бринцева, потрібно 2 тисячі.
У той же час органи внутрішніх справ, на які покладено охорону безпеки суду та учасників кримінального провадження, не мають на це коштів і охороняють суди на голому ентузіазмі, якщо, звичайно, керівництво суду має добрі стосунки з відділом внутрішніх справ. Районні суди й поготів фінансуються з місцевого бюджету. За словами начальника столичної міліції генерал-лейтенанта Михайла Корнієнка, тільки для захисту свідків у кримінальному процесі потрібно 36 тисяч працівників міліції в Україні та 2 тисячі — в Києві. При тому, що в столиці для цих цілей зайнято всього 50 осіб.
За словами заступника голови Львівського обласного суду Віктора Лейко, з державного бюджету не було надано коштів навіть на лікування пораненої судді Серьодкіної.
У своєму зверненні до вищих посадових осіб держави судді Львівщини вказують: «Певні сили та структури зацікавлені у свідомому гальмуванні судово-правової реформи в Україні, ...в перетворенні її на контрольований та слухняний чужій волі придаток».
