Напевно, уявлення дітей з Малої академії та журналістів, які зібралися у дворику музею, про те, що вони побачать, дещо розходилося з дійсністю. Замість традиційних вузьких сувоїв рисового паперу, тонкого пензлика й тушечниці на столах були приготовані величезні аркуші, відра з тушшю й пензлі, найменший з яких за розмірами був все ж таки ближче до малярного, ніж до акварельного. Спершу Морімото-сенсей написав декілька ієрогліфів сам, причому у двох варіантах: наприклад, енергійно накреслений найбільш товстим пензлем ієрогліф «море» означав, за його словами, «бурхливе, сильне море», а той же ієрогліф, написаний тонесеньким пензликом — «спокійне, ніжне море». Потім настала черга дітей: вони брали в руки пензлі, а маестро водив їхньою рукою по аркушу паперу, точнісінько, як це робиться, коли дитину вчать писати перші літери. А потім дітям запропонували написати на аркушах рисового паперу українські слова, але так, щоб у зображенні слів відбилося те почуття, яке вони вкладають у ці слова, щоб глядач зрозумів це почуття й проникся ним, навіть якщо саме слово йому незрозуміле — саме в цьому, за словами Рюсекі Морімото, й полягає суть стародавнього мистецтва каліграфії. Цікаво, що, як пояснив пан Морімото, в Японії подібні демонстрації не проводяться: адже каліграфія вимагає зосередженості й... терпіння. За його словами, наприклад, він написав ієрогліф «дорога» близько п’ятисот разів, перш ніж залишився задоволений результатом (який кияни зможуть побачити на виставці).
Після майстер-класу відбулася прес-конференція, на якій заступник глави місії, радник Посольства Японії в Україні пан Шусуке Ватанабе розповів про те, як розвивалися відносини наших країн у це перше десятиліття, про ту адресну допомогу, яку державні й недержавні установи Країни Вранішнього Сонця надають українським медичним, культурним, освітнім установам (пригадаємо, наприклад, музичні інструменти та аудіообладнання, передане Національній опері України — про цей подарунок писала наша газета). Другий секретар посольства пані Ікуйо Тасоко вельми поетично пояснила журналістам, чому саме осінь була вибрана для святкування 10-річчя встановлення відносин між нашими країнами. За її словами, японська осінь — час відпочинку після довгого, спекотного й вологого літа, час збору плодів, підбиття підсумків і, звичайно ж, занять мистецтвом.
Отже, якими ж саме плодами японської культури нас пригостять упорядники «Японської осені в Україні»? Неважко здогадатися, що не обійдеться без демонстрації ікебани (її проведуть 17 вересня в київському Будинку вчених професори Накамура Фукухіро та Ямада Мідорі), Міжнародного турніру з японської боротьби сумо на Кубок посла Японії (8 вересня, харківський спортивний клуб «Пересвіт»), і, звісно ж, чайної церемонії, яка відбудеться 26 жовтня в Українському домі у виконанні майстра Сотоку Нішикаві. Є в програмі й менш «передбачувані» події, наприклад, конкурс промов японською мовою, де змагатимуться найкращі з двох тисяч студентів, що вивчають в Україні японську, або концерт японської групи «Dakuto», що виконує музику на традиційних японських барабанах wadaiko.
