Коли б мудрість давалася лише з тією умовою, щоб я тримав її, мов у клітці, й нікому про неї не говорив, — я б одкинув її. Ні з ким не поділене добро, хоч би яким було воно, радості не приносить».
(Сенека. «Моральні листи до Люцілія» Київ, «Основи», 2005).
Цікаво, чи це лише мій стереотип, начебто всім філософам притаманно, наслідуючи Діогена, сидіти в бочці, чи босими ногами, як Григорій Сковорода, міряти землю.
Чомусь примітивні подробиці мають агресивну властивість заповнювати полички нашої пам’яті, не залишаючи місця справді корисній інформації, яка стала б поживою для розуму. Скажімо, щиро хочеться середнього віку людині осягнути ще кілька висловлювань мудрих, а у відповідь — сигнал, мегабайти пам’яті заповнені. І то чим. Сказати соромно. Мало того, що я досі поіменно знаю всіх членів Політбюро ЦК КПРС і лідерів компартій світу, цитую уривки з твору М. Островського «Як гартувалася сталь», особливо частину «и чтобы умирая, ты мог сказать...», — та й зараз скільки сміття!
Імена голівудських акторів, різного калібру «зірок», жертв світської хроніки всієї планети, депутатів ВРУ різних фракцій уперто й нахабно знаходять місце в твоїй голові. І тут нічого не вдієш — пасивне сприйняття інформації мозком, поставити захист неможливо, й стіни монастиря не врятують.
Добре все-таки проводити чистку пам’яті, коли на комп’ютерному дисплеї є перелік усіх опрацьованих і відпрацьованих тобою файлів і, відвівши під цю процедуру трохи часу, можна посидіти, проаналізувати, вибрати зайве й клавішею Delete знищити весь непотріб.
З людською пам’яттю значно складніше. Здавалося б, давно знаю, що давньоримський філософ Луцій Анней Сенека був народжений у вельми заможній родині й кар’єру зробив успішну, дійшовши до римського сенату, піднявся на найвищий щабель державних почестей — став консулом, був опікуном і наставником самого Нерона. Одне слово — не бідував.
Ну аби не все так солодко, зауважимо, що за життя філософа найвищу посаду в Римі посідали один за одним п’ять імператорів: Август, Тіберій, Калігула, Клавдій, Нерон. Страшні часи: падіння моралі, заздрість, недовіра, доноси, боротьба заради привласнення чужого майна під приводом боротьби з сенатською опозицією, маніпулювання народом, неспроможність створити коаліцію (перепрошую, це вже з іншої історії).
Це вже потім, набравшись мудрості, Сенека виправдовуватиме період свого розкошування :«Великим є той, хто глиняним кухлем послуговується так, мовби він був срібний, та не менш великим є й той, хто срібним кухлем послуговується так, начеб він був із глини. Над ким бере гору багатство — того вважай слабодухом».
Згодом, удосталь порозкошувавши, накупавшись у римській політичній каламуті, Сенека різко змінить свою життєву стежку й шукатиме найважливіше — дорогу до самого себе. Він зневажить достаток, прагнутиме морального вдосконалення, плекатиме доброчесність, стане потужним адептом стоїчної філософії.
До чого я веду? До вихідних, які мені довелося провести в товаристві, де серед решти цікавого люду були троє депутатів ВР (український аналог римського сенату). Двох з них я знаю досить давно — непогані були хлопці. Найкумедніше, що всіх трьох доля розкидала по різних фракціях, і не так давно телебачення зафіксувало, як вони махали один на одного руками в сесійній залі й люто позирали один на одного.
Ні, цього разу бійки вони не зчинили, вихідних мені не зіпсували. Усі мирно жували шашлики в модному заміському ресторані, сміялися, дружньо обнімалися (чи це тільки я помічаю, як люблять обніматися чоловіки?), не без того, щоб посперечатися, й... робили ставки. Виявилося, це популярно — робити ставки на розвиток подій у ВР та українському уряді. Тем для суперечок перераховувати не буду (пам’ятайте, ваш мозок їх пасивно фіксує серед решти непотребу). Мене вразили самі ставки: подорож на найдорожчий курорт для всієї сім’ї переможця, породистий жеребець, автомобіль «Maseratti»...
Спостерігаючи за дійством, я подумала про свою добру знайому, яку 26 березня ц.р. розбив інсульт прямісінько на виборчій дільниці, настільки вона була перейнята українським політичним процесом. Мені стало сумно. Лише на мить, адже вихідні — вони й у Римі вихідні, тим більше нині вона почувається добре.
І раптом мене осяяла думка: а чи не варто відкрити букмекерську контору, де всі бажаючі могли б робити ставки на розвиток політичних подій? Хто заперечить, що політика — це гра? А виручені кошти вкладати в українське книговидання. Свіжа ідея, прибуткова справа. Це — іронія чи вже сарказм? Цинізм? І де межа?
Розрада у філософії. От і Сенека радить уникати юрби, оскільки пороки ширяться, як зараза. А ще він радить спілкуватися з тим, хто може зробити нас кращими. Можливо, нам по-християнськи варто пожаліти нашу заражену депутатську юрбу. Приклад Сенеки обнадіює. Він теж не відразу зневажив достаток, плекав доброчесність і моральне вдосконалення. Про ганебний занепад Риму пропоную не згадувати. Усе-таки вихідні.
Руйнуйте стереотипи!
Читайте філософів!
Хай буде добрим новий День!
