У Палаці «Україна» відбулися ювілейні концерти Національного Хору ім. Григорія Верьовки.
Два вечори на головній сцені країни прославлений колектив показував свої кращі роботи. Ці концерти були приурочені кільком датам: 110-ій річниці від дня народження засновника хору Григорія Верьовки та 55-річчю творчої діяльності нинішнього керівника легендарного колективу Анатолія Авдієвського, який після смерті Григорія Гурiйовича продовжив верьовкінські традиції: нині виповнилося 40 років, як Анатолій Тимофійович працює в хорі. Сьогодні цей колектив є флагманом українського хорового співу. Він має численних шанувальників не лише в нашій країні, але й за кордоном. Перш за все, публіку приваблює високий художній рівень виконання української пісні. Де б не виступав Хор ім. Г. Верьовки — завжди на глядачів чекає справжнє свято пісні. Колектив дарує масу позитивних емоцій, а публіка захоплюється красою та мелодійністю народних пісень, дивовижною поліфонією голосів хористів, віртуозністю виконання танців та мелодій. Репертуар колективу, який представляє різні області України, величезний і різноманітний: від автентики до сучасних обробок фольклору, класичні обробки народних пісень і твори сучасних авторів.
Не стали винятком і нинішні концерти, які презентували глядачам справжній вінок яскравих та незабутніх творів: від пісень-билин до вокально-хореографічних сцен; від веселих музичних композицій до народно-сценічного дійства «Ярмарок» Володимира Зубицького (режисер Василь Вовкун), у якому переплелися різні театральні жанри: слово (текст читав Анатолій Паламаренко), музика, пісня і танець. Перед глядачами ніби ожили колоритні герої гоголівського «Сорочинського ярмарку»...
Не залишили байдужими глядачів і фрагменти фолк- опери «Цвіт папороті» Євгена Станковича в супроводі Симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України (диригент В. Шейко). А хореографію «Купало» з фолк- опери поставила балетмейстер Алла Рубіна. У «Цвіту папороті» непроста доля. Композитор написав фолк-оперу в 1980 році. Сценогафію створив відомий художник Євген Лисик, а танці поставив легендарний балетмейстер Анатолій Шекера, але на художній раді тогочасні ідеологічні чиновники, навішавши на фолк-оперу тавро «вистава націоналістична», на довгі чверть століття заборонили постановку. Півтора року тому Авдієвський запропонував Станковичу написати нову версію сцени «Купало», а оригінальне пластичне рішення зробила хореограф Алла Рубіна. У ньому купальське свято передається через ритуальні танці: як язичники сприймали воду, вогонь, як гармонійно сприймали природу. В «Купалi» передана єдність людей зі світом і космосом, музикою, піснею і танцем...
— Цю програму ми можемо назвати творчим експериментом, — сказав «Дню» Анатолій Авдієвський. — Ми постійно перебуваємо у пошуку. Не лише виконуємо пісні і танці, оркестрові мелодії в концертах (традиційно), а намагаємося експериментувати у формі подачі матеріалу глядачам. Як говорив Микола Леонтович, народні пісні, крім того, що можна зафіксувати мелодію, ритмічний малюнок, слово — фольклор також таїть у собі гармонію, поліфонію та сценічну дію. Це міні-театр. Якщо пригадати програми нашого хору, то ще до Другої світової війни Василь Верховинський ставив «зорову пісню», в якій використав різні виразні засоби: голос, акторську гру, пластику. «Ярмарок» та «Цвіт папороті» є нашими творчими експериментами: як, використовуючи сучасні засоби, показати багатство та красу українського фольклору (повністю інтерв’ю з диригентом читайте в подальших номерах «Дня»).
У фіналі концерту Анатолій Авдієвський сказав, що вечір був би незавершеним, якби не прозвучали слова великого Кобзаря, і хор виконав легендарні шевченківські «Думи мої», а потім «Реве та стогне Дніпр широкий» (приспів співали вже всім залом)...
