Сталося те, про що давно говорили, однак сенсаційність новини від того не стала меншою. Звільнено посла України в Росії Миколу Білоблоцького. Його можна назвати своєрідним посольським старожилом і навіть винятком: на цій посаді він перебував фактично шість років. Цим само він вичерпав усі допустимі в українській дипломатичній практиці ліміти.
Указ про звільнення посла був оприлюднений вчора приблизно опівдні. Природно, що з особливою інтригою всі очікували появи на світ іншого президентського указу — про призначення нового глави української дипмісії в Москві. Принаймні на час підготовки цього номера про такий документ нічого не було відомо. Ніхто не може сказати також про те, коли він з’явиться. За логікою подій — найближчими днями. Миколу Білоблоцького «тримали» до останнього. I пояснень цьому було два: або в нього був досить впливовий «дах», який оберігав його від неминучої ротації навіть у післяреволюційний час тотальних кадрових змін, або ж його планували звільнити саме тоді, коли буде призначено нового посла. У принципі право на життя мають обидві версії. Міністр закордонних справ Борис Тарасюк обіцяв, що дипломатичні вакансії будуть найближчим часом заповнені. Може так статися, що в ці дні побачать світ одразу кілька указів про призначення послів у ключових державах — Росії, США, Великій Британії, Польщі, Німеччині...
«Російський напрямок тримається за сімома замками», — роз’яснив «Дню» один із українських дипломатів, зауважуючи, що ніхто — навіть на рівні чуток — і гадки не має, хто представлятиме інтереси України в Росії. За післяреволюційний період в дипломатичних кулуарах обговорювалися найрізноманітніші кандидатури на замін «вічного Білоблоцького» — із часом ті припущення видаються доволі одіозними і справді фантастичними: і екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко (на сьогодні це нереально у зв’язку з його політичною діяльністю і не зовсім теплими стосунками з нинішнім керівництвом МЗС), і нинішній перший заступник міністра закордонних справ Антон Бутейко (однак його євроатлантичне амплуа навряд чи було б сприйняте адекватно в Кремлі), і депутат Iван Плющ (проте його критичні зауваження у бік нинішньої влади, як і заяви про участь у парламентських виборах важко укладаються з можливістю дипкар’єри), і заступник міністра закордонних справ Валентин Наливайченко (професійний 39 річний дипломат, але у нього досить вузькопрофільна спеціалізація — консульські питання)...
Сам Микола Білоблоцький готувався до звільнення, схоже, давно. Можливо, своїми останніми заявами він дещо і пришвидшив відставку. Так під час недавньої розмови з журналістами він сказав, що «трагедію робити не слід», і він був готовий до відставки «ще вчора».
На тлі гострих ускладнень у післяреволюційних відносинах Києва і Москви персона обраного посла виглядатиме якщо й не надважливо, то досить символічно. На зовнішньополітичному «фронті» російський напрямок на сьогодні — найбільш складний. За останні місяці відбулися два перенесення візитів найвищих російських посадовців до Києва — президента Володимира Путіна і прем’єра Михайла Фрадкова. Розгортання газового протистояння — найбільш явний приклад труднощів у відносинах двох країн. Учора, до речі, побачив світ ще один президентський указ на «російському напрямку». I він навряд чи прийдеться до вподоби сусіднім дипломатам, оскільки стосується доволі чутливого для них питання — демаркації (позначення на місцевості) кордону. Сьогодні ж до Москви має відбути українська делегація для обговорення «прикордонних питань». Президентський указ визначає відповідальні відомства і особи за проведення консультацій щодо демаркації східної ділянки кордону України. Отож, новому послові випаде непросте завдання з вивільнення «валізи проблем» (як висловився під час свого першого візиту в «помаранчеву» Україну глава зовнішньополітичного відомства Росії) у двосторонніх відносинах...
