У рамках міжнародного фестивалю «Київ — територія світу» в Театрі на Подолі відбулася прем’єра вистави «Дедалі темніший будинок».
П’єсу шведського драматурга Крістіана Смедса поставив фінський режисер Йоел Лехтонен, сценографія Алли Божко (Росія), художник по костюмах — Ніна Руденко.
Крістіана Смедса вважають одним з яскравих письменників сучасної шведської літератури. Він є автором 10 п’єс, а критики його драматургію називають «провокаційною і новаторською». Теми, порушені в п’єсі «Дедалі темніший будинок» — загальнолюдські: про кохання, старість, самотність і смерть... Нині драматург працює в країнах Прибалтики. Режисер вистави Йоел Лехтонен народився у Фінляндії, закінчив Театральну академію в Москві, зараз живе й працює в Росії.
Виставу поставив Лехтонен на малій сцені Театру на Подолі. Дійство вийшло таємниче, містичне, але часом малозрозуміле публіці. Самотня, напівбожевільна стара (її грає Алла Сергейко) живе у величезному будинку. Служниця (Олена Свірська) допомагає їй займатися господарськими справами. Стара — досить неохайна персона. Вона роз’їжджає по будинку в інвалідному кріслі, одягнута в рвану норкову шубу і капці, постійно всім незадоволена. Вона забороняє включати світло, опалювати дровами, намагаючись на всьому економити. Сюжет вистави розгортається дуже повільно. Глядачі чекають акторських і режисерських знахідок, які здивували і зворушили б їх, але дія постійно пробуксовує. Обірвані фонограми, самодіяльні шумові ефекти зовсім не «працюють» на сюжетну лінію. Протягом всієї вистави публіка, немов розгадує такий собі режисерський кросворд, намагаючись зрозуміти: у чому, власне, конфлікт? У постановці дивно поєднуються реальність з мріями і спогадами. Нецензурні словечки перемішені з монотонними зойками старої, а словесна «мішура» затуляє сюжет п’єси. Глядачі ламали голову: про що саме вистава? Кого жаліти, кому співчувати, кого засуджувати, бо конфлікт героїв чітко не позначений. Акторський дует Алли Сергейко і Олени Свірської не відбувся. Кожна з героїнь билася в істериці, а чому, навіщо? Для чого драматург оселив двох самотніх жінок разом у темному величезному будинку? Ці питання так і залишилися для публіки без відповіді. На жаль, вистава нагадує клаптеву ковдру. Не було цілісності дії. А коли, наприклад, служниця з’являлася в інших образах, то глядачі остаточно заплутувалися... Хоча треба віддати належне — актриса Алла Сергейко старалася з усіх сил, але вона одна все ж не змогла витягнути таку незрозумілу дію, запропоновану режисером. Відчувалося, що і Сергейко, і Свірській було важко грати в матеріалі п’єси: чітких режисерських завдань вони не отримали, а тому загалом постановка вийшла дуже затягнутою і досить нудною. П’єса наче прочитана, але так і не розшифрована...
