У приміщенні цієї бібліотеки ви не побачите звичних настінних табличок зі словом «тихо». Мабуть тому, що тут читають, навчаються та спілкуються діти — ті, кому важко заборонити цю вікову слабкість. У Державній бібліотеці України для дітей працюють театрально-драматична та лялькова секції, євроклуб «МІДЄС» («Ми ідемо до Євросоюзу»), безкоштовний комп’ютерний гурток. Після обіду читальний зал переповнений юними шанувальниками книги. Ідея про об’єднання бібліотек для дітей, юнацтва та дорослих нажахала дитячих бібліотекарів. Пенсіонер Юрій Арсенійович Склярський приходить з шестирічною онукою Яною до бібліотеки раз на місяць і бере одразу декілька книг на абонемент. Яна любить читати книги про тварин і вивчає по них англійську мову. «Поки що ми ходимо сюди разом, бо онука ще мала для самостійних візитів. Не знаю, чи потрібно поєднувати бібліотеки, але було б непогано, якби у «дорослих» з’являлися відділи з дитячою книгою. Проте не хотілося б, щоб до дитячих бібліотек приєднували «дорослі», — сказав Юрій Арсенійович «Дню». За можливого розвитку подій, унікальний півмільйонний фонд Державної бібліотеки України для дітей, до якого входять 10 тис. книг іноземного походження, 18 тис. рідкісних книг (починаючи з XIX століття), під загрозою або розпорошення, або нефахового поповнення. Майже 60 років тому, 20 березня, Лев Кассіль започаткував Всеукраїнський тиждень дитячої та юнацької книги. При неправильному підході до реформування бібліотечної справи, цього року він може стати останнім спеціалізованим святом дитячої літератури в Україні, повiдомляє Володимир Денисенко, «День»
Бібліотеки для дітей, юнацтва та дорослих, які на сьогодні існують окремо, можливо, об’єднаються. І це може статися найближчим часом. Принаймні, як повідомила «Дню» директор Державної бібліотеки України для дітей Анастасія Кобзаренко, така ідея прозвучала на засіданні колегії Міністерства культури та мистецтв з уст віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань Дмитра Табачника. Причина появи такої думки зрозуміла, адже становище бібліотек — тяжке. Сьогодні всі бібліотеки переведені на фінансування місцевих органів самоврядування, а коштів у місцевих бюджетах не вистачає. У сільській місцевості бібліотеки працюють лише день чи два на тиждень. І, можливо, що у деяких віддалених місцевостях це був би крок до врятування цих закладів культури. Проте Анастасія Кобзаренко, під керівництвом якої колектив головної бібліотеки для дітей України вже багато років розробляє і впроваджує унікальні методики привчання дитини до книги, не підтримує цю ідею. На її думку, не можна мішати докупи «коней і людей», бо з цього нічого хорошого не вийде. «У дорослій бібліотеці дитина буде стояти на задньому плані. А дітям потрібно багато уваги. Переступила дитина поріг — треба її з усмішкою зустріти, ту, яка боїться пройти, треба за ручку взяти, і книжечку показати, і на поличку заглянути. Лише за таких умов можна досягти того, щоб дитина полюбила книжку на все життя», — сказала «Дню» пані Анастасія.
ІНША ДУМКА
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-ревю»:
— Йдеться не тільки про об’єднання, скільки про різне підпорядкування. Раніше всі бібліотеки централізовано постачалися книжками. Потім їх розділили на різні бюджети. З центрального бюджету фінансуються тільки центральні бібліотеки, з обласних — обласні, з районних — районні. Оце і є проблема. У районних бібліотеках, як правило, немає грошей, нових надходжень. Була ідея об’єднати сільські і шкільні бібліотеки на рівні району. Думаю, це було б логічно. Хоча сільські бібліотеки фінансуються з бюджету сільради, а шкільні — з бюджету Міносвіти, який іде через райвно. Тому й починається плутанина від підпорядкування. Якби було одне джерело, то, як на мене, було б краще. І якби всі кошти розподілялися через Міністерство культури, через департамент бібліотек, я теж би був обома руками «за». Добре було б, щоб гроші, які виділяються на підтримку книговидання, на програму підтримки так званих соціально значущих видань через Держінформполітики, надходили до бібліотек на закупівлю книжок. Щоб кожна бібліотека сама вибирала книжки, які їй необхідні. І якщо видавець видав гарну книжку, то бібліотекар її придбає, погану — то не треба було її видавати. Нехай продавець і прогорає. Гроші треба концентрувати. Якби по всій вертикалі сконцентрували фінансування бібліотек — це було б добре. Та ще й перекинули гроші з Держінформу до Міністерства культури на купівлю книжок. Я нічого не маю проти того, щоб замість трьох приміщень зробити одне. Однак професійно. Щоб на першому поверсі була бібліотека для дітей, на другому — для дорослих, побудувати комп’ютерний клас. Чому б і ні? Концентрація — завжди непоганий вихід.
